Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

Льонок ще раз схлипнула, стала на ноги, гордо задерла носа і пішла до останків кошика, що висіли на кущі, вирішивши нарвати проклятих ромашок будь-що-будь.

***

А імператриця дійшла до улюбленого клена, невисокого, з кулястою кроною і гарним, один в один листям. Сіла під ним на лавку і замислилась.

Наречені цього року її остаточно розчарували. Від однієї цієї шаленої збитків більше, ніж від усіх піратів, які будь-коли наважувалися нападати на столичний острів. А змушувати її платити за те, що вона поламала, захищаючись від якихось недоумків якось негарно.

— Треба б дізнатися від яких і, якщо можливо, змусити заплатити їх за милі дівочі розваги, — пробурмотіла жінка, провівши долонею по темних дошках. — Щоб інші подумали, перш ніж повторювати таку дурницю. А дівчину…

А ось що робити з дівчиною вона не знала. В принципі, її слід було за всі її викрутаси видати заміж і відправити додому з наказом більше не з'являтися не тільки в палаці, а й у столиці. Але момент втрачено. Треба було одразу це говорити, не сходячи з місця. Або хоча б заявити, що рішення буде ухвалено увечері. А тепер все виглядає так, наче вона пожаліла цю руйнівницю.

— Наступного разу, як тільки провиняться, так одразу ж і вийдуть заміж, — вирішила імператриця, дивлячись на носки туфельок, ледь визиравших з-під подолу. — Вони сюди заміж приїхали виходити, от і вийдуть.

Охоронці переглянулись і кивнули один одному, а один навіть пробурмотів:

— Вгадав… Може, тепер зупинити те…

А другий тільки відмахнувся, а потім приставив палець до губ і вказав очима на кущі, що підозріло шелестіли.

Кущі у відповідь кілька разів чимось тихо потріщали і заспокоїлися. Мабуть, хтось помчав радувати господаря, що наступну дівчину, що проштрафилася, видадуть заміж без розмов.

Залишилося бідолахам тільки зрозуміти, кого варто заганяти в цю пастку, а кого краще не треба.

***

Наступного ранку Найкраща з елана сиділа за витонченим столиком з горіхового дерева, і втомлено дивилася на список наречених, наданий однією з помічниць. Свята закінчувалися лише через два дні, а наступного дня після них більшу частину цих нещасних дівчат слід було відправити до храму, щоб віддати в надійні руки чоловіків. Традиція така. І досі існують божевільні, які щиро вірять, що від співвідношення імператорських наречених, що вийшли заміж і залишилися в дівках, залежить врожайність, рибний улов, кількість грибів і навіть те, чи вийде заміж його власна дочка. Тож краще б більшість дівчат поїхала з палацу заміжніми.

А тут, як на зло, ще й чоловіки підкачали, не поспішають втрачати голови від дівочої краси.

— Може їм підсипати чогось? — задумливо запитала імператриця сама в себе і вирішила, що якщо до завтра охочих негайно одружитися з конкретними дівчатами, а не абстрактними спадкоємицями, не стане більше, то вона й цією справою не гидує.