Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

На шляху його зустрів страж на ім'я Ахмед. Ні, йому потрібно на кухню, ось де осередок пліток і домислів, Ахмед нічого не знає. А якщо й знає, поширюватися не буде. Вартовий пильно глянув на нього. Мохамед зметикував і зігнувся в поклоні. Для нього це в новинку, але заради благої мети...

–Хто такий? – різко запитав Ахмед.

–Я М... Махмуд.– збагнув він. – Мене прислав... Іларк.

–Він не повідомляв.– насупився Ахмед, втупившись на нього з підозрою.

–Я простий рознощик, пане. – нервово посміхнувся він.– Дозвольте пройти?

–І куди тебе направили? – запитав із неприхованою недовірою стражник.

–На кухню, пане. Я маю розносити страви в імператорську трапезну.

–І довго ти вже їх розносиш?

–Ні, пане. Але гадаю, за сьогодні надолужити вдасться. Сім'я імператора тільки й уміє, що доверху набивати шлунки, чи не так?

Ахмед в одну мить дістав клинок і приставив його до горла Мохамеда.

–Ти не смієш говорити нічого поганого про нашого пана і його родину, щеня!  Якби не він, ми всі б гнили на піках біля входу в палаци загарбників.

Мохамед був вражений, Ахмед був воістину відданий йому. Він не був підлесником, який ображає свого пана за спиною і Мохамеда це приємно здивувало. Він вибачився і пішов на кухню. Ахмед повернувся, дивлячись на псевдослугу, що відходив, і думав собі, кого йому "щеня" так нагадало. Дыбравшись на кухню, Мохамед наслухався невтішних слів на адресу своїх "кривих" рук і очей. А після, на кухню вбіг його син Орей. Кухарки враз встали рівно, схиливши голови підборіддями до грудей.

–Привіт, дівчата. – засміявся він, схопивши з дощечки шматочок гуави і надкусивши. – Я можу попросити вас про послугу? – він підійшов до однієї з кухарок, жодна не глянула в очі Орею.

–Сієнна наче просить подавати імбирний напій?

–Так, Ваша Величносте.

–Тож він готується тут, на кухні?

–Так, сір.

–Чудово.

Орей дістав із кишені згорток із кришталевими сережками і подав його кухарці.

–Тоді, перш, ніж наливати напій, непомітно підкинь це в її кубок, гаразд? Зробиш це для мене? – запитав він.

Кухарка втупилася на сережки й коротко кивнула. Він вклав згорток у її руки.

–Ґраці.– він, розреготавшись, пішов геть.

Варто було Орею вийти, як кухарки на всю почали галасувати.

–Що там, що там?!– шепотіли вони, зібравшись навколо тієї кухарки, якій Орей дав згорток.

– Абір, ану ж, покажи згорток. – попросила одна з жінок.

–Синочок напролом іде, еге ж? – засміялася одна, глянувши на сережки з гірського кришталю й алмазів.

–По вуха втріскався наш принц.– зітхнула одна.

–Ага, а чужоземка й сама не проти.– розреготалася інша кухарка.

–Я й сама не проти! Нема дурних! – хихотіла інша. – Які сережки... як блищать, а? Муно, принеси дзеркало, хочу приміряти.

–І я, і я хочу! Інам, буде тобі, подивилася – дай і мені одну! – тягнула руки до неї інша кухарка.

Кухарка на ім'я Інам кинула сережку в руки іншій і та, дивлячись у сталеве лезо тесака, почала розглядати своє вухо. Мохамед був далеко від загальної метушні. У голові його крутилися лише думки про те, що син його і сам він закохані в одну жінку. І, що робити з цим? Як боротися? Зрозуміло, як добрий батько, він повинен поступитися синові, якщо Сієнна, зрозуміло, не проти. Ось тільки, як сам Мохамед зможе жити після цього, те ще питання.

–Цікаво, наш великий і грізний Алдо старший стане викликати сина на двобій? – запитала Абір.

–Еге ж, на сокирах, на заході сонця, у товаристві змій і скорпіонів! – розреготалася кухарка, на м'ясистій низько опущеній мочці висіла сережка, що створювала неймовірний контраст. Сережка була вельми делікатної роботи, ажурною, з тонкими сріблястими перетинками, подібно до павутинки, увінчаними маленькими, як краплини роси діамантами, і трикутниками з гірського кришталю. А на кухарці на ім'я Туруб, вона була недоречною, відбиваючись від товстої шиї, вона підкреслювала те, що жінка не хотіла б підкреслити.

Коли кухарки залишили в спокої бідні сережки, наказали "Махмуду", підкласти їх у келих Сієнни. За столом, тим часом, зібралися всі. Мохамед намагався не дивитися синові в очі, але той, здавалося, і не помічав його. Він усе міркував про щось стародавньою говіркою, дивлячись на Сієнну, намагаючись викликати в дівчини посмішку, і йому лестило, якщо він її отримував. Хлопчаки за столом лепетали про своє. Коли Мохамед поставив келих Сієнни поруч із нею, вона впилася поглядом у чоловіка і його пробрало тремтіння. Він, вибачившись, пішов і повернувся у свої покої. Швидко вбравшись у своє звичне, дорого інкрустоване вбрання, він втупився в дзеркало. Чалма хоч і додавала йому солідності, відсутність бороди залишала в його обличчі впізнаваність Махмуда. Та й чіпкий погляд Сієнни... здається, вона його впізнала. Він зітхнув і покинув покої. Трапеза пройшла спокійно, Сієнна встигла витягнути сережки, поки ніхто не бачив і, перша подякувавши, пішла з–за столу, Орей озлоблено встав.