Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Сієнна саме йшла провести урок читання і правопису п'ятирічному Ірві, коли її покликали.

–Сієнно!

Вона обернулася. Орей, тримаючи в руках дві товсті книжки в шкіряній палітурці, біг за нею.

–Привіт, Орею.

–Так... привіт. Я хотів поговорити з тобою.

–Про що?

Він узяв її за руку. Сієнна насторожилася. Орей зітхнув і, говорячи мовою Златих, гаряче шепотів:

– Щойно ти переступила поріг цього палацу, я закохався в тебе. І за той час, що ти перебуваєш тут, я лише більше переконався в цьому.

–Орею...– спробувала зупинити його дівчина.

–Я не вимагаю взаємності. Я просто хочу, щоб ти обдумала це.

Орей ніжно стиснув її руку і відпустив, він круто розвернувся і пішов туди, звідки прийшов. Сієнна, збираючись із думками, рушила далі. Слуг у палаці Мохамеда майже не залишилося. Він усіх їх викупив і дав свободу. У палаці залишилися лише ті, хто істинно хотів служити родині Алдо і поважав Сієнну з Ернстом. 

На землях, колись зруйнованих Мохамедом і Лавіном, зараз проводилися забудови нових будинків, куди повернулися всі вільні слуги.  Незважаючи на це, кілька "вух" у коридорі, готових до поширення пліток, усе–таки було. Жінка, що поливає квіти, чоловік, що начищає підлогу до блиску, і хлопчина, син кухарки, покликаний оцінювати роботу перших двох. Домисли між слугами розносилися за дві секунди. І Мохамед, снідаючи спекотного ранку в одному з пишних залів, почув шепіт і регіт. Коли він ставив запитання, слуги негайно ставали серйозними і, вибачаючись, віддалялися. Він розумів, що довідатися, що ж так веселить його підданих, потрібно так, щоб вони самі охоче про це розповіли.

Мохамед пішов у свої покої. Він глянув у високе дзеркало, виконане з мозаїки, інкрустоване дорогоцінним камінням. Його обличчя здавалося втомленим. Гарний овал обличчя, мужнє підборіддя, чорна доглянута борода, блискучі чорні очі, оточені густими пухнастими віями. Він був гарний і все ж, чогось йому не вистачало. Мохамед, одягнений у чудовий камзол, з вишивкою ручної роботи, інкрустованою самоцвітами, і шароварах зі щільного ультрамаринового шовку, продовжував скептично оглядати себе. Чи то його головний убір, що ховає густе чорне волосся, чи то велика кількість важких тканин, що приховує молоде гнучке тіло, але все це в сукупності з його статусом правителя держави, додавало чоловікові добрий десяток років. Він стягнув з голови тюрбан з перламутрової темно–синьої тканини, і прибрав брошку у формі голови лева, що утримувала смужку тканини у формі. Його плечей торкнулося густе кучеряве волосся. Рід Алдо після повноліття, стриг волосся чоловікам раз на п'ятнадцять років. За переказами тільки до того терміну волосся подарувало носію необхідну силу, і його дозволяється вкоротити. Якщо обстригти його до зазначеного терміну, воно вкоротить свою силу й удачу. Мохамед не був забобонним. Швидше він просто звик ховати свої кучері за головними уборами. Але зараз, прийшов його час. У купальні, оповитій мозаїчними плитами і золотою окантовкою, у трьох напрямках були розташовані золоті голови левів, і з пащі кожного в глибоку круглу купіль текла вода. У купальні вже пахло ладаном і мускусом, аромати неролі, пачулі та свіжості ветівера розтікалися по всій кімнаті. У самій ванні плавали стеблинки ароматних трав, пелюстки квітів. Мохамед зняв із себе шаблю, витягнув із піхов клинки, зняв камзол і верхню туніку, яка була йому завдовжки до середини гомілки. За нею пішла і коротка сорочка без рукавів, а потім і шаровари з високим поясом зі щільного ультрамаринового шифону. Він зняв з мізинця перстень з бірюзою і з вказівного пальця іншої руки перстень з емблемою, такою самою, що була вигравіювана на центральному фонтані біля входу в замок. Він узяв ножиці з верхньої шухляди, зробленої з червоного дерева, і холодна сталь врізалася в шкіру. Він узяв один із кучерявих локонів і обстриг більше ніж на половину, у купальні луною пролунали ляскітливі звуки стрижки. Підлога, викладена пісочною плиткою біля його ніг, вкривалася чорними кучерями, він зістригав зайве, доки не лишився коротко обстриженим на потилиці, спереду ж залишив трохи більше, щоб волосся можна було закласти в охайну зачіску. Мохамед поголив бороду і щоки його почало пекти. Він забрався в мармурову купіль і сів спиною до струменя в стіні купальні. Піна накрила його смагляве м'язисте тіло і Мохамед, спершись на позолочений обідок мармурової ванни, заплющив очі. Його груди обвивали густі чорні завитки, а на спині, на блискучій смаглявій шкірі виднілося тату – полум'я, що переходило в гриву лева. Після того, як його військо перемогло армію Лавіна, який залишив згарище з міста Златих, Мохамед поринув в історичні збірники, він читав легенди Златих, пізнавав їхню історію. Він переосмислив усе, що доводилося йому робити, як правителю, і просив вибачення і заступництва мудрого лева із золотого полум'я, якому поклонялися нащадки Златих довгі тисячоліття. Носячи на собі вічні символи лева, він відчував тягар провини і тягар прощення. Його королівство відтепер несло ім'я Лева. Він занурився у воду з головою. А коли вийшов із купальні й знову заглянув у дзеркало, на нього дивився, здавалося ровесник його сина. Борода не вкривала його щоки, і овал обличчя тепер здавався чіткішим, і водночас делікатнішим, як у юного хлопця, якщо не молодого чоловіка, яким він є. Великі очі, обрамлені пухнастими віями, були по–дитячому відкриті, тепер, без бороди, що обтяжує образ. Кинувши обстрижені кучері в широку піалу, він підпалив їх і висипав попіл у невеликий різьблений вивід для наповнення казана в хамамі. Він одягнув найпростішу туніку і шаровари, без прикрас. Волосся намочив і уклав на потилицю, прикрас надягати не став. Мохамед покинув свої покої і прокрався на кухню.