Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Мама?

–Мірі.

–Батько?

–Пабу.

–Думати?

–Ел.

–А не думати?

–Якщо ви хочете спростувати або відповісти на щось негативно, додайте до початку слова "к", тобто "не думати", прозвучить не інакше, як "кел". –пояснив Орей.

Мохамед помітив, що Сієнна підійшла до глечика, який тримали слуги, щоб налити собі води з лимоном. Він трохи почервонів і понизив голос.

–А як сказати: "я тебе кохаю"? – шепнув він синові.

Орей вчепився блискучими чорними очима в Сієнну.

–Туа лойе йерре.

Мохамед записав це в пергамент. Сієнна підняла брови й відпила зі склянки.

–Туа кел фам Алдо брен саенті. Туа ел йерре пампкіт бладмак. –останнє вона ніби виплюнула.– Йерре мау брайнд.– реготнула Сієнна.

Орей криво усміхнувся й кивнув їй.

–Ґраці.– відповів він, широко посміхаючись.

Сієнна відповіла на посмішку, насолоджуючись тим, що Мохамед не зрозумів жодного слова, а Орей явно поклав на неї око. Що може бути гірше за суперника в особі юного і прекрасного сина? Хоч Сієнну й воротило від усього роду Алдо, її вкрай забавляла така незручна ситуація.

–Що вона сказала тобі? – прошепотів Мохамед, коли Сієнна пішла.

–Вона... не думала, що родина Алдо має вчених, вважала нас тупими вояками. – трохи зніяковівши, відповів Орей.

–Вона назвала тебе, як свого брата, – зауважив Мохамед.

–Мау? – запитав він.– "Мау", говіркою златих, це дитя, малюк. За переказами, селище Златих побудували на місці, де Золотий Лев змахнув гривою і поставив відбиток лапи. Відтоді вони під захистом цього лева. У всякому разі були. Тому малюків ласкаво називають левенятами – мау.

–То, що вона сказала конкретно тобі?

–Що я розумний. – піднявши підборіддя, відповів Орей.

–Не мав і найменшого сумніву, сину мій. – Мохамед обійняв його.

–Спасибі, мій пане.

Орей опустив голову, цілуючи руку батькові. Мохамед радів, він виховав сина правильно. Він не мав сумнівів, що син буде гідним правителем у майбутньому. Мохамед знову глянув у свій блокнот, так ось, що означали ті слова "Мірі міа мау" – "Мама жива, левеня." Мохамед усміхнувся. Мова був складною і нелогічною, та й звучала якось грубо гортанно,  зовсім не пасувала ні Сієнні, ні Ернсту. Він глянув на них, дівчина з братом і молодшим сином Мохамеда, прогулювалися вздовж палацу. Ернст та Ірві бігали один за одним і гралися дерев'яними клинками. Вони були такими різними. Ернст золотоволосий, його бліда шкіра і світлі очі, вони ніби світилися зсередини. Ірві, ніби його протилежність – смаглявий кучерявий чорнявий  і чорноокий малюк, він був милий, у його очах не було нічого, окрім дитячих пустощів. На його щоках з'являлися ямочки від усмішки. Він ховався за Сієнну, і кричав:

– Мамо, ку–ку.

Вона полюбила хлопчика. У ньому не було ще тієї червоточини, що живе в їхньому роду після Шасааба Ашрафа. І Сієнна віддала б усе, тільки б її не з'явилося.

Минуло два роки. Сієнна стала ще красивішою, плавні лінії її фігури та зовнішності підкреслювали її мініатюрність, тонку талію, витончений вигин стегон і грудей, тонкі зап'ястя і щиколотки, довгі тонкі пальці на руках. Вона була схожа на статую, вилиту золотом. Делікатні риси її обличчя стали ще яскравішими, а золоте волосся вже було довжиною до попереку. Мохамед не надто змінився. Він залишився таким самим гарним високим молодим чоловіком, а кохання до Сієни, дівчини, яка прийняла його дітей, але не його самого, ранило Мохамеда, і водночас робило по–справжньому живим. Виросли й малята, Ернст трохи витягнувся і не припиняв називати Сієнну мамою. А Ірві просто дуже любив обійматися.  Сієнна була всього на рік старша за Орея, який теж значно виріс, його рисам, усе ще юним, додалося мужності, пушок на щоках перетворився на густу чорну щетину, чорне волосся обрамляло гарне обличчя, а чорні блискучі очі дивилися на Сієну з неприхованим обожнюванням. Він вважав себе готовим, будь–що, завоювати Сієнну. На правду, вони підходили одне одному. Обидва начитані, володіли декількома мовами, любили легенди, не терпіли політичних завоювань. Він був нижчим за батька, і трохи вищим за Сієнну, він не був надмірно худий і не був схожий на бога грецької міфології, як Мохамед. Риси його обличчя були делікатнішими, ніж у батька, юність робила їх такими, живими, м'якими. Він не виглядав громіздким поруч із витонченою красунею Сієною. І вона була з ним у теплих стосунках, набагато тепліших, ніж із його батьком. Але не відчувала до хлопця того, що він до неї.

Усі сукні, які слуги Мохамеда створювали для Сієнни, піддавалися грубим переробкам. Довгі до підлоги парчеві й органзові вироби отримували глибокий виріз до середини стегна, Сієнна рвала їх руками, вона ненавиділа закриті ноги, ненавиділа тісне взуття. Вона задихалася в такому одязі, в палаці їй було задушливо, а тому Сієнна завжди відкривала всі віконниці, щоб пустити повітря всередину. Жорсткі рукави до середини кісточок, обшиті стеклярусом чудової краси і мереживом ручної роботи, відривалися до самих плечей. А прикраси з шифону і коштовного каміння на голову, Сієнна жодного разу і не пробувала вдягнути. Що найнезвичніше – всі, здавалося б, грубі відірвані краї суконь, додавали їй витонченості. Акт вандалізму щодо воістину витворів мистецтва мав на ній незвичний і красивий вигляд, підкреслюючи саме те, що їй хотілося, – тонкі зап'ястя, формені стрункі ноги, тонку талію з округлими стегнами.