Вальтер Скотт - Квентін Дорвард

жахливим. — Немає, не може бути, не мусить бути такої речі! Це тільки попівська вигадка.

— Нещасний! Найнещасніша на світі істота! Подумай краще. Я можу покликати священика. Ці люди почекають ще трохи, я підкуплю їх, — сказав Квентін. — Чого ти можеш сподіватися, помираючи нерозкаяним, з отакими думками!

— Розкластися на складові частини, — відповів закоренілий безбожник, притискуючи до грудей свої зв’язані руки. — Я вірую, надіюсь і жду, що моя таємнича людська оболонка розчиниться в загальній масі природи, щоб згодом знову вилитися в інші форми, якими вона щодня наділяє тих, котрі щоденно зникають і знов повертаються в інших формах: водяні частки ввіллються в потоки та джерела, земляні частки збагатять собою свою матір-землю, повітряні кружлятимуть у вітрах, а вогняні нададуть блиску Альдебаранові та його зоряним братам. У такій вірі я прожив своє життя і в ній хочу померти! Забирайся звідси, не муч мене довше. Я сказав своє останнє слово, — мовив Хайреддін, махнувши рукою.

Глибоко вражений його жахливим становищем, Квентін Дорвард побачив, проте, що немає ні найменшої надії схилити його на інше. Тому він сказав останнє «прощай», на що злочинець відповів, тільки понуро кивнувши головою, як людина, заглиблена в свої думки, прощається з товариством, що їй заважає думати.

Квентін пішов навпростець до лісу і легко знайшов те місце, де пасся Муць. Кінь прибіг на його поклик, але довго не давався в руки, форкав, тікав при кожній спробі наблизитися до нього. Нарешті, чи то Квентін умів поводитися з кіньми взагалі, чи, може, під час подорожі в супроводі Хайреддіна мав нагоду вивчити повадки Муця, яким він часто милувався, йому пощастило загнуздати коня, подарованого перед смертю циганом.

Ще задовго до того, як шотландець верхи повернувся до Перонни, циган уже відійшов туди, де правдивість або неправдивість його жахливої віри мали зазнати остаточної перевірки, страшної для того, хто не покаявся в своєму минулому і жодним словом не обмовився про побоювання перед своїм майбутнім.

Розділ XXXV
НАГОРОДА ЗА ВІДВАГУ

Це добре для краси, коли найкращий меч її здобуде.

«Граф Палатін»

Коли Квентін Дорвард приїхав до Перонни, там уже почалася засідання ради, наслідки якого стосувалися Квентіна більше, ніж він міг гадати, і яке, хоч у ньому й брали участь особи високого рангу, з котрими Квентін навряд чи міг мати щось спільне, дуже вплинули на його дальшу долю.

Король Людовік після події з послом де ля Марка, що так несподівано повернула йому прихильність герцога, всіляко намагався зміцнити цю відновлену приязнь і згоду. Тепер він радився з герцогом Карлом або, певніш, слухав його накази про кількість і склад французького війська, яке мало брати участь в їхньому спільному поході проти Льєжа. З тієї впертості, з якою Карл наполягав на обмеженні кількості і на добірному складі французького війська, король, звичайно, не міг не зрозуміти, що його могутній васал хоче мати не так спільників, як заручників. Але, згадавши поради де Коміна, він погодився на всі вимоги герцога з такою охотою, немов вони цілком відповідали його власним бажанням.

Людовік, проте, винагородив себе за таку поступливість і люто помстився на кардиналі де ля Балю, що порадив йому так нерозважливо довіритися герцогові Бургундському. Трістан, що мусив відвезти французькому війську наказ виступати, дістав ще й іншу інструкцію, а саме — ув’язнити кардинала у відомий замок Лош і посадити його в одну з тих залізних кліток, які, ходили чутки, придумав сам шановний кардинал.

— Нехай він випробує свій винахід, — сказав король. — Кардинал представник святої церкви, і ми не можемо проливати його кров, але, хай йому чорт, його єпіскопат протягом десяти років буде досить-таки обмежений. І дивися мені, щоб військо негайно вирушало.

Мабуть, такою своєю поступливістю перед Карлом Людовік сподівався уникнути прикрішої для себе вимоги, якою герцог бажав закріпити їхнє замирення. Але коли він сподівався цього, то погано знав характер свого кузена, бо не було в світі людини, впертішої за Карла Бургундського, особливо коли він вважав себе ображеним або хотів помститися на комусь.

Тільки було послано гінця до Франції покликати добірні допоміжні війська, як Карл зажадав від Людовіка дати офіційну згоду на шлюб герцога Орлеанського з графинею де Круа. Король погодився, важко зітхнувши, і задовольнився лише скромним зауваженням, що спершу треба було б спитати, що гадає з цього приводу сам герцог Орлеанський.

— Ну, про це вже ми подбали, — відповів герцог Бургундський. — Кревкер розмовляв із самим паном герцогом Орлеанським і, дивна річ, побачив, що той зовсім байдужий до честі дістати руку королівської дочки, а в шлюбі з графинею де Круа вбачає найбільше для себе щастя і вважає, що рідний батько не міг би так піклуватися про нього.

— Отже, він найбездушніший і найневдячніший із людей, — сказав Людовік. — Але все буде так, як ви, мій кузене, бажаєте, аби тільки була згода з обох сторін.

— Не турбуйтеся про це, — сказав герцог.

За хвилину після того герцога Орлеанського і графиню де Круа (яку знову супроводили графиня де Кревкер та настоятелька монастиря святої Урсули) покликали перед ясні очі обох монархів. Від герцога Карла (якому Людовік не заперечував, але сидів прикро вражений, усвідомлюючи обмеження своїх законних прав) молоді люди довідалися, що їхній шлюб уже вирішений мудрістю обох государів, щоб закріпити довічну приязнь між Францією і Бургундією.

Герцогові Орлеанському дуже важко було стримати свою надзвичайну радість, щирий прояв якої був би непристойний у присутності Людовіка; а закоренілий страх перед цим монархом примусив його приборкати своє захоплення й обмежитися простою відповіддю, що «його обов’язок наказує йому погодитися з вибором, який завгодно було зробити його величності».

— Любий мій кузене герцоге Орлеанський, — понуро промовив Людовік, — коли вже мені доводиться говорити про таку неприємну для мене річ, я мушу сказати тільки одне: здається, не треба нагадувати вам, що, високо поважаючи ваші достойності, я призначив вам дружиною свою дочку. Але брат мій, герцог Бургундський, вважає, що ваш шлюб із іншою особою буде надійнішою запорукою міцної дружби