Вальтер Скотт - Айвенго (укр)

Роман Айвенго - один з кращих творів Вальтера Скотта.
У складний для Англії час молодий лицар Айвенго потайки повертається з хрестового походу додому: король Річард Левове Сердце узятий в полон, а його брат принц Джон сіє смуту по всій країні і має намір захопити престол. Айвенго списом і мечем захищає свою честь і права, свою полюблену прекрасну леді Ровену. На допомогу йому приходять сам король, що втік з полону, і легендарний розбійник Робін Гуд.

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

тій мальовничій місцевості веселої Англії, що зрошується рікою Дон, за давніх часів простягалися великі ліси, у які вкривали чималу частину надзвичайно красивих пагорбів та долин, розташованих поміж Шеффілдом та Донкастером. Залишки цих величезних лісів дотепер можна побачити навколо дворянських замків. За легендою, тут колись жив казковий уонтлейський дракон; тут відбувалися запеклі битви під час міжусобних воєн; тут також за старих часів збиралися ватаги тих відважних розбійників, подвиги й діяння яких прославлені в народних піснях та баладах.

Таке головне місце дії нашої повісті; за часом же описувані в ній події належать до кінця царювання Річарда I[1], коли повернення короля із тривалого полону здавалося бажаною, але вже неможливою подією зневіреним підданим, що зазнавали нескінченних утисків з боку знаті.

Завоювання Англії норманським герцогом Вільгельмом[2] значно посилило тиранію феодалів. Чотири покоління не змогли змішати воєдино ворожу кров норманів і англосаксів або примирити спільністю мови та взаємних інтересів ненависні одна одній народності, з яких одна все ще тішилася перемогою, а інша потерпала від наслідків своєї поразки. Після битви під Гастінгсом[3] влада цілком перейшла до норманських дворян, що аж ніяк не відзначалися поміркованістю. Майже всі саксонські принци й саксонська знать були або знищені, або позбавлені своїх володінь; небагато залишилося й дрібних саксонських власників, так званих Франклінів, за якими зберігалися землі їхніх предків. Усі монархи норманського походження надавали явної переваги своїм одноплемінникам; мисливські закони та інші розпорядження, відсутні у більш м'якому та ліберальному саксонському кодексі законів, лягли на плечі переможених, збільшуючи тягар і без того непосильного феодального гніту.

При дворі та у замках найзначніших вельмож, які намагалися завести в себе розкіш придворного побуту, говорили виключно нормано-французькою мовою; тією самою мовою велося судочинство в усіх місцях, де справлялося правосуддя. Одне слово, французька мова була мовою знаті, лицарства і навіть правосуддя, тоді як незрівнянно мужнішу й виразнішу англосаксонську мову полишили селянам і челяді, що не знали іншої мови.

Утім, необхідність спілкування між землевласниками та поневоленими людьми, що обробляли їхню землю, спричинила поступове утворення наріччя із суміші французької мови з англосаксонською, розмовляючи яким, вони розуміли одне одного. Так мало-помалу виникла англійська мова теперішнього часу, що містить у собі вдале поєднання мови переможців із мовою переможених і з тих пір сильно збагатилась запозиченнями із класичних і так званих південноєвропейських мов.

Сонце сідало за однією із вкритих густою травою просік лісу, про який вже згадувалося на початку цього розділу. Сотні крислатих дубів здіймали свої вузлуваті руки над м'яким килимом чудового зеленого дерну. Де-не-де до дубів домішувалися бук, гостролист і підлісок із різноманітних чагарників. Велика галявина посеред цієї просіки, мабуть, була місцем, де колись друїди[4] справляли свої обряди. Тут височів пагорб такої правильної форми, що здавався насипаним людськими руками; на вершині його збереглося неповне коло з величезних необроблених каменів.

Двоє людей пожвавлювали цю картину; судячи з їхнього одягу й зовнішності, вони належали до простолюдинів, що населяли в ті далекі часи лісовий район Західного Йоркширу. Старший з них був людиною похмурою і на вигляд лютою. Одежа його складалася з однієї шкіряної куртки, пошитої з дубленої шкури якогось звіра хутром угору. У зовнішності його кидалася в очі одна цікава особливість: наглухо запаяне на шиї мідне кільце на кшталт собачого нашийника. На цьому своєрідному комірі було написано саксонською: «Гурт, син Беовульфа, уроджений раб Седрика Ротервудського».

Біля свинопаса (бо саме таким було заняття Гурта) на одному з повалених каменів сидів чоловік, що виглядав років на десять молодшим од першого. Вбрання його нагадувало одяг свинопаса, але відрізнялося деякою примхливістю і було пошите з кращого матеріалу. На руках цієї людини були срібні браслети, а на шиї — срібний нашийник із написом: «Вамба, син Безмозкого, раб Седрика Ротервудського». По шапці із дзвіночками, та й по самій формі її, а також по придуркуватому і водночас хитрому виразу обличчя Вамби можна було здогадатися, що він один з тих домашніх клоунів чи блазнів, котрих багаті люди тримали заради потіхи у себе вдома.