Вальтер Скотт - Квентін Дорвард

— Я б відповів тобі на це: пропади ти з твоїми подарунками, коли б ти не стояв однією ногою в могилі, — заперечив Квентін. — Кажи, що тобі треба, і залиш собі подарунки: вони не принесуть мені добра. Я не забув про твої колишні послуги.

— А я теж щиро полюбив тебе за те, що ти зробив там, на березі Шеру, — сказав циган, — і бажав допомогти тобі одружитися з багатою. Ти носив її кольори, тому я й помилився… А, крім того, мені здалося, що Амеліна з її рухомим майном була б для твоїх порожніх кишень краща, ніж та молоденька куріпка з її старим Бракемонтським гніздом, яке підчепив Карл в свої пазури і навряд чи випустить.

— Час минає, нещасний, — сказав Квентін. — У них уже терпець увірвався.

— Дай їм ще десять гульденів за десять зайвих хвилин, — запропонував злочинець, який, подібно до більшості людей в його становищі, незважаючи на всю свою твердість, намагався якнайдовше зволікати фатальну хвилину. — Повторюю, ти на цьому не програєш.

— Ну, старайся принаймні краще використати ці короткі хвилини, які я купую для тебе, — сказав Квентін і пішов знову до катів підкупити їх.

Коли справу було влагоджено, Хайреддін сказав:

— Так, запевняю тебе, я бажав тобі добра, і, мабуть, Амеліна була б для тебе доброю і вигідною жінкою. Вона поладила навіть з таким чоловіком, як Арденський Вепр, хоч його спосіб залицятися не дуже делікатний, і тепер хазяйнує в його свинарні так, немов усе життя харчувалася жолудями.

— Облиш свої грубі й недоречні жарти, — розсердився Квентін, — або, кажу тобі, я піду геть.

— Маєш рацію, — промовив Хайреддін, помовчавши, — треба вміти мужньо зустрічати неминуче. Отже, знай, я з’явився сюди в цьому клятому вбранні, сподіваючись одержати велику нагороду від де ля Марка і ще більшу від короля Людовіка; з’явився не для того тільки, щоб передати Карлові виклик, який ти чув, але щоб виказати королю важливу таємницю.

— Ти страшенно рискував своїм життям, — зауважив Дорвард.

— Зате мені добре заплатили… Що ж робити, я програв, — зітхнув циган. — Де ля Марк ще раніш намагався встановити зносини з Людовіком через посередництво Марти. Але, здається, їй пощастило тільки домогтися побачення з астрологом, якому вона й розповіла все, що відбулося під час нашої подорожі і потім у Шонвальді. Проте навряд чи ці відомості дійдуть до Людовіка інакше, як у вигляді пророкувань. Тепер вислухай мою таємницю. Вона важливіша за все, що могла переказати Марта. Гійом де ля Марк зібрав за мурами Льєжа численне й могутнє військо і щодня побільшує його, не шкодуючи для цього скарбів старого попа. Але він не має наміру рискувати, вступаючи в бій у відкритому полі з бургундським військом і ще менш, витримуючи облогу в напівзруйнованому місті. Його плани ось які: він чекатиме, поки Карл Бургундський з’явиться під мурами Льєжа, дасть йому змогу отаборитися, а вночі зробить вилазку і нападе на нього з усіма своїми силами. Частина його війська буде одягнена у французьку форму і кинеться вперед з військовим кличем: «Франція! Святий Людовік! Дені-Монжуа!» — немовби в місті був великий французький загін, присланий на допомогу бунтівникам. Усе це неминуче спричиниться до замішання в лавах бургундців, і коли тільки Людовік із своєю гвардією схоче йому допомогти, Арденський Вепр не має сумніву, що йому пощастить розбити бургундську армію. Ось яка моя таємниця. Переказую її тобі. Сприяй цьому або стань на перешкоді. Продай її королю Людовіку або герцогові Карлу, рятуй або винищуй, кого тобі буде завгодно, мені все одно, я жалкую тільки, що не можу висадити їх усіх у повітря, використавши цю таємницю як порохову міну.

— Це справді дуже велика таємниця, — сказав Квентін, одразу зрозумівши, як легко було б викликати національну ворожнечу у війську, що складалося з бургундців і французів.

— Авжеж, дуже важлива, — повторив Хайреддін. — А тепер, коли вже ти її знаєш, ти, мабуть, бажав би втекти звідси й покинути мене, не виконавши того прохання, за яке я тобі вже сплатив…

— Кажи, що бажаєш? — сказав Квентін. — Я даю тобі слово виконати все, що тільки в моїх силах.

— Ну, моє прохання навряд чи завдасть тобі клопоту. Справа тільки в тому, що мій кінь… Ти пригадуєш мого бідного Муця? Це ж єдина жива істота, яка шкодуватиме за мною. Він пасеться за два льє звідси, коло порожньої хати вугляра; ти легко знайдеш його. Свисни тільки отак (і циган свиснув особливим свистом), поклич його на ймення: «Муцю!» — і він сам до тебе прибіжить. Ось тут його вуздечка під моїм каптаном — щастя, що собаки її не витягли, бо він не визнає ніякої іншої. Візьми його собі і піклуйся ним. Я не кажу, щоб ти зробив це заради його колишнього господаря, але хоча б тому, що я поклав до твоїх рук велику військову таємницю. Він ніколи не покине тебе в скруті: день чи ніч, дорога чи бездоріжжя, погода чи непогода, тепла стайня чи зимове небо — Муцеві однаково. Коли б мені пощастило дістатися за порота Перонни й добігти до того місця, де я залишив його, то не було б тепер такого зі мною. Чи добре ти поводитимешся з моїм Муцем?

— Присягаюся, що буду добрий до нього, — відповів Квентін, зворушений цим проявом ніжності з боку такої нечулої людини.

— Тоді прощай! — сказав злочинець. — Але стривай, стривай ще — я не хочу померти нечемним, забувши виконати доручення однієї дами. Ось записка від дуже ласкавої і дурної дружини Арденського Вепра для її чорноокої племінниці. Я бачу по твоїх очах, що обрав такого посланця, який охоче виконає це доручення. Ну, і ще одне слово: я забув сказати, що під оббивкою мого сідла ти знайдеш гаманець, напакований золотими. Для цього я піддав небезпеці своє життя, яке продав за таку велику ціну. Візьми їх собі; вони сто раз винагородять тебе за гульдени, які ти подарував цим кровожерним рабам. Я роблю тебе своїм спадкоємцем.

— Я витрачу їх на боговгодні справи і обідні за упокій твоєї душі, — сказав Квентін.

— Не повторюй при мені цього слова! — перебив його Хайреддін, і обличчя його стало