Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

Глава 37.

На диво, вночі змогла виспатися, а прокинувшись, не могла поворухнутися. Згадала, що Алекс мене приспав і магічно знерухомив.

— Алекс!

— Виспалася? — він одразу з'явився поруч — Усі вже зібралися. Будемо з нашого будинку портал відкривати до кордону. Дав тобі можливість виспатися.

Чоловік прибрав своє заклинання, і я швидко пішла вмиватися й одягатися.

— Усім привіт, — сказала, спустившись на перший поверх.

— Привіт, — відгукнувся Тейлін, — сподіваюся, ти виспалася, а то нам заборонили тебе будити.

— Виспалася, — поморщилася — знову цей голос у голові, дратує.

— Щити, — нагадав Лішкорт.

— Навіть зі щитами чую, тільки вже гул.

Я швидко і щільно поїла. Чоловік при мені продовжив складати їжу в сумки, до того ж не тільки наші. На мій здивований погляд, пояснив.

— Хіба мало коли зможемо роздобути їжі, а про полювання я взагалі мовчу. Тут деякі давно в ліс на полювання не вибиралися. Не буду показувати пальцем.

Я тільки посміхнулася, бо друзі Алекса були міськими і в лісі були рідко, як академію закінчили, так більше й не з'являлися в лісі.

— Не передумали? — запитала, дивлячись на присутніх.

— Ні, — відповіли мені вроздріб.

— Я повинна була запитати.

— Не відбудешся від нас, — фиркнув Гор.

— І не збиралася, — відповіла з посмішкою, — спасибі.

Прибрала за собою посуд. Ми всі одягли свої сумки й озирнулися, щоб нічого не забути.

— Ну, з Богом, — сказав зітхнувши, Лішкорт.

Було несподівано від нього цю фразу почути. Він відкрив нам портал і переконавшись, що на тому боці безпечно, пустив нас. Біля кордону з сусідами на хвилинку прикрила очі.

— Ми поруч із пропускним пунктом. Нас пропустять без розмов, про нас попередили. Ходімо.

Нас справді без питань пропустили. На пропускному пункті нікого, крім військових не було. Нам услід тихо сказали:

— Успіхів вам, нехай все вийде.

Варто було опинитися за куполом, почала відчувати темну енергію чітко. Вона немов розлилася в повітрі.

— Відчуваєте?

— Так, розкинув гад свої тенета. Портал краще не відкривати. Куди нам?

— Як не дивно, прямо. Портал ми зможемо відкрити в лісі, у нього інша енергетика. Але вийдемо ми з вами біля початку нашої смуги перешкод. І потрібно щось буде робити з сумками.

— При перетворенні, вони будуть на нас, — сказав Алекс — перевіряв. Вони підлаштовуються і не втратимо їх сто відсотків.

Я відразу дістала з сумки артефакт, що спотворює ауру, одягла його. Решта вчинили аналогічно. І йшли ми досить швидко.

— Дивно, що тут нікого немає, — сказав задумливо Дік, — я не відчуваю присутності людей і перевертнів, тільки дрібна живність.

— Ми далеко від поселень, а їм нема чого сюди йти.

За куполом одразу було поле і ми йшли через нього. Трава була мені майже до плечей і доводилося бути уважною, сканувати простір навколо нас на предмет пасток. Але поки що було чисто, навіть якось дивно. Але тут за куполом голос у голові став голоснішим, навіть через щити чітко його чула.

"Прийди до мене..."

"Дивись, не пошкодуй, якщо прийду" — сказала у відповідь.

"Прийди до мене". А потім ця шарманка закінчилася, так різко, що я мало не впала. Але чітко відчула, що потрібно щити максимально посилити. Лішкорт миттю опинився поруч і допоміг зі щитами. А потім ми відчули, як на мою свідомість відбулася ментальна атака.

— Варто прискоритися, — сказала друзям.

Ми змінили крок на біг. Два ведмеді прокладали нам шлях у високій траві, ми бігли слідом за ними, і Лішкорт за нами. Зупинилися тільки в лісі, і з нього я відкрила портал.

— Чому саме сюди? — запитав Рік Лішкорт, коли ми вийшли з порталу.

— Тут сліпа зона для темного. Він мене зараз активно шукає на своїй землі. Так ми виграємо час і дуже близько підійдемо до його лігва. Ви ж не думаєте, що він у столиці? Він відкрито не показується. Нагадую, магію не застосовувати, інакше зжеруть. Алекс, постарайся не відкусити мені хвіст!

Я єдина перетворилася, щоб відповісти Ріку.

— Швидше за все ця прогулянка буде схожа на останню трасу в академії, хвостом чую.

Виявилася права, тільки тут ще був каменепад і ми ледь встигли пробігти, перш ніж дорогу зовсім засипало.

— Дивна тут місцевість. Тепер розумію, чому тут чаклувати не можна, тут природна магічна аномалія. По суті, всі ці різкі зміни зон, назвемо це так, це міні-портали в іншу частину нашої планети. Вашу ж... — вилаявся Рік — болото, ненавиджу болото. Ледве позбувся смороду, а він був штучним, тепер ми всі пахнути будемо.

Хочеш не хочеш, довелося лізти в болото. Сильно вперед не йшла, і тепер чоловік ловив мене за бік. Зашипіла від болю. Він не прокусив, але було боляче. Але робити нічого, лапи довелося притиснути до живота сильніше, і піді мною пропливла якась слизька гидота. Рикнула, коли можна рухатися знову і ми швидко попливли далі. Сьогодні, саме попливли. Болото виявилося напрочуд глибоким і дуже смердючим. Коли вилізли, дружно обтрусилися. Один лич був блідим і дивився, як з нього стікає смердюча вода. Вона пахла в десятки разів гірше, ніж тухлі яйця і труп, що розклався.

— Дякую за асоціації, — проворчав чоловік.

Але робити нічого, довелося йти далі. За болотом на нас чекала наступна грязьова яма. Усі дружно застогнали і вишикувалися ланцюжком, швидко йшли крок у крок за мною, по краю грязьової ями. Тут, як і на смузі перешкод в академії, з іншого боку була нора павуків, тільки не в піску, а цілком собі видима. І, що мене напружувало, вона була не одна. Трохи прискорилася, коли відчула, що піднімається пузир із комахами. Встигли вчасно. Комахи кинулися до лігва павуків. Ніколи не думала, що ці членистоногі вміють пищати. Але вони видавали такі звуки, що я мимоволі зірвалася на біг і ледь не влетіла в гарячий гейзер. Тихо гаркнула сама на себе і сіла перед гейзерним полем.

— Чого чекаємо? Зрозумів, мовчу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍