Деніел Кіз - Притулок пророцтв

знепритомнію. Можна було і не стягувати кайданки так міцно.

– Якщо я послаблюватиму їх зараз, це викличе підозри.

Дуґан помітив, як ще один поліціант сів у його «Мазератті» і кудись поїхав.

– Куди це, чорт забирай, він забирає мою машину?

– У гараж в Цинциннаті, доки ви не повернетеся, – конвоїр допоміг Дуґану піднятися трапом і пролізти в люк. – Я хочу сказати, якщо повернетеся.

– Гей, полегше з формулюваннями!

У салоні судовий виконавець звільнив йому руки.

– Мені шкода, але це студмістечко. Тут можуть бути інформатори «Сімнадцятого листопада» та МЕХ з іноземних студентів, що приїхали по обміну. Усе мусило мати переконливий вигляд.

– Я сьогодні ні рісочки в роті не мав, – поскаржився Дуґан.

– Я принесу вам щось попоїсти, коли наберемо висоту. До того бажаєте чогось випити?

– У вас бурбон є?

– «Джек Деніелс». Годиться?

– Подвійна порція – якраз те, що треба.

За кілька секунд офіцер вийшов з камбузу з пляшкою і двома склянками.

– Нічого, якщо я складу вам товариство? Не люблю пити сам.

– Ви ж не поведете цю летючу коробку?

– Ще чого. Я вас охороняю.

– Тоді приєднуйтеся.

Вони цокнулися.

– Хай там що ви робитимете в Греції, успіху вам.

– Дякую.

Коли літак з ревінням знявся в небо, Дуґан визирнув в ілюмінатор. Аеродром танув на очах. Вони вже розсікали хмари.

– Віддайте мені гаманець і все, що у вас є при собі, – скомандував його супроводжувач, коли літак набрав висоту.

Дуґан вивернув кишені.

– Шифрований мобільний і криптоключ залиште, – сказав офіцер, простягаючи йому рюкзак. – Візьміть, переодягнетеся в туалеті.

Дуґан оглянув свої штани, піджак, краватку.

– Що не так з моїм одягом?

– У Греції бути схожим на американця не дуже безпечно.

Що ж, слушно. Він узяв рюкзак, втиснувся в туалетну кабінку й почав переодягатися: потерті джинси, проста чорна футболка, заляпані мазутом сандалії, обтріпаний светр і протерта на ліктях шкіряна куртка. Вивчаючи своє відображення у дзеркалі, Дуґан подумав, що коли відростити дводенну щетину, його легко приймуть за студента. Він склав своє «цивільне» і засунув у рюкзак.

Коли він вийшов, офіцер схвально кивнув.

– Ну, тепер, може, й вийде вдавати неамериканця.

– А якісь документи, паспорт?

Його супроводжувач розкрив цупкий світло-коричневий конверт. Кимвал підготувала паспорт із фотокарткою Дуґана на ім’я Спіроса Діодоруса. У конверті також лежали скручені рурочками євро та грецькі драхми.

– Я б не відмовився від ще однієї склянки віскі.

– Я читаю ваші думки. Усе вже на вашому столику.

Дуґан зробив кілька ковтків і розстебнув свій портфель. Попорпавшись, вийняв бейсбольний м’яч сина, загорнутий у зім’ятий папір. Покрутив його в руках. У пам’яті зринула світлина, що стояла в рамочці на столі у нього на роботі. На ній Френк-молодший здіймав цей м’ячик високо вгору. Поряд – його сива бабуся, Дуґанова мати, обоє гордо усміхаються в об’єктив.

Він розгладив папірець. Френк-молодший склав для нього головоломку, описуючи місце, де вони мали разом поснідати і відсвяткувати трофей, який він отримав за те, що не пропустив жодного удару в грі. «ТАМ, ДЕ ЗА СКЛОМ, ДАЛЕКО-ДАЛЕКО, ВИДНО, ЯК КРУТИТЬСЯ КУЛЯ ЗЕМНА», великими літерами.

Вони з сином почали грати в загадки, коли хлопчикові виповнилося сім. Дуґан розповів йому, що в коледжі не вступав у братства, а сам заснував Семантичне товариство імені Чарльза Гордона-Китайця[14]. Малий був вражений.

У школі Френк-молодший вирішив піти його стопами. Коли Дуґан повів його на фільм «Бетмен назавжди», малий так захопився моторошним Загадником Едвардом Нігмою, що, наслідуючи батька, створив у початковій школі власний клуб «Гурток Едварда-Загадника».

Дуґан знову перевів погляд на зім’ятий клаптик паперу, на якому син написав свою загадку: «ТАМ, ДЕ ЗА СКЛОМ, ДАЛЕКО-ДАЛЕКО, ВИДНО, ЯК КРУТИТЬСЯ КУЛЯ ЗЕМНА». Розгадати її було нескладно. Френк-молодший з бабусею чекали його на сніданок у «Вікнах у світ», на самому вершечку однієї з веж-близнюків. Це було одинадцятого вересня. Проте Дуґан не встиг.

Він загорнув м’яч в останню синову загадку і заховав назад у портфель. Допив своє віскі. Наступним терактом у Штатах стане операція «Зуби дракона». І тепер саме йому випало відшукати Рейвен Слейд і вивідати в неї пророчі загадки, у яких Тедеску зашифрував вказівки своїм товаришам, як допомогти глибоко законспірованим кротам вийти на денне світло.

Дуґан потер ґулю на голові, куди його приклала Салінас. Добре, що хоч ті два рядки знайшлися.

«Повільна смерть тиранським силам зла

В тунелях наших зріє. Іншалла…»

Якщо він відшукає і відгадає решту, то, можливо, зможе відвернути катастрофу. Потрібно знайти спосіб проникнути до архіву афінської бібліотеки. Не чекати ж йому десять років.

РОЗДІЛ 13

Афіни

Алексі двічі об’їхав квартал навколо автомайстерні Теодора. Припаркувався на під’їзній доріжці, прикував мотоцикл до огорожі. Сходинок не було, вхід розташовувався на рівні дороги. Алексі натис на дзвінок: тричі, пауза, тоді ще двічі. Почув, як відсунулася заслінка вічка, потім двері відчинилися.

Батько впустив його досередини, зачинив двері на два замки і ривками пошкутильгав коридором на своїй милиці. Вони ввійшли до задньої кімнати, оповитої хмарами сигарного диму.

Мірон налив чарку узо[15].

– Випий, сину.

– Сьогодні у мене була незвичайна зустріч, – попиваючи узо, Алексі обводив поглядом духовних натхненників і лідерів «Сімнадцятого листопада», що зібралися за столом.

Він пильно оглянув кожного товариша. Важко повірити, що ці вже немолоді люди колись були студентами політехнічного університету, які вийшли на мирну демонстрацію. Двадцять дев’ять років минуло відтоді, як жорстока репресивна машина скалічила їхніх друзів, їхні тіла й душі, проте не вбила жагу помсти за кровопролиття сімнадцятого листопада.

Пузань Теодор з повними, як у хом’яка, щоками, напихався своїм улюбленим шоколадом. Важко було уявити його дев’ятнадцятирічним студентом політології, який, агітуючи людей проти хунти, побачив перед собою танки, що прорвалися крізь ворота.

Високий, однорукий Васілі, який колись був зіркою баскетбольної команди, а потім перекваліфікувався і став чудовим футболістом, розкрив долоню здорової правої руки.

– Ця зустріч якось нас стосується?

– Так.

М’якоголосий Йорґо підвів очі і, чекаючи на відповідь, заходився погладжувати свої пишні, закручені вуса. Годі повірити, що цей лагідний співак і поет натиснув на гачок пістолета, коли ліквідовували голову місії ЦРУ, перший акт їхньої помсти американцям.

Дімітрі, найстарший з усіх, хоч і з вкритим зморшками обличчям, та ще й досі по-хлопчачому підтягнутий, перекочував свою незмінну зубочистку з одного кутика рота до іншого.

Васілі погладив підколений шпилькою лівий рукав.

– Алексі, ти довго збираєшся витримувати драматичну паузу?

– Пригадуєте Фей Сойєр з божевільні?

– Це