Іра Майська - Осіння пригода, Іра Майська
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Глава 15
Будильник дзвонить і дзвонить, а я піднятися не можу. Заснула аж під ранок. Застеляю ліжко, варю каву та збираюся на роботу. Сьогодні в мене короткий день, а завтра перша зарплатня.
Біжу на маршрутку та сумлінно працюю до обіду. На вулиці спустився дощ. Йду додому пішки, обминаючи великі калюжі.
- Що з твоїм телефоном?! – Чую гарчання десь за спиною.
Шокована розвертаюся та натикаюся на прямий погляд блондина. Просто дивлюся на нього.
- І чому ти без парасольки гуляєш холодним дощем?
Я не можу вимовити і слова. Оглядаю його очі, губи.
- Що ти тут робиш? – Скрипучим голосом питаю в нього.
- Перевіряю, як ти. Бо не зміг додзвонитися.
- Вибач. Зі мною все добре.
Ми мовчки дивимся в очі одне одного.
- Що з твоїм телефоном? – Ввн підходить ближче.
- Я змінила номер.
- Навіщо?
- Боялася, що ти більше не подзвониш.
- Це геніально, бляха. – Зі злістю у голосі він вимовляє.
- Як ти мене знайшов? – Все ще шоковано питаю.
Мої руки тремтять, серце працює просто на виліт.
- Якось у нас не склалося і з тим, яке у тебе прізвище та адреса. – він трохи з сарказмом відповідає.
- Номер ти змінила і як мені тебе знайти? Але я не казав тобі, що працюю в айті сфері. Трохи попитав в господині будинку де ми жили, трохи використав мої знання, трохи хакнув декого.
Помовчавши хвилину кажу.
- Я бачила білявку, яка заїхала у мою кімнату.
- Так, щойно ти від’їхала.
- Вона тобі посміхалася.
- Я бачив. Ми поїхали додому наступного ранку. Без тебе вже не те.
- І що вона не змерзла? – Ховаю посмішку за комір куртки.
- Не питав. – Кидає, ще злий на мене, але вже палаючий пристрастю, погляд і підходить в притул.
Обіймаю його за шию і тягнусь за поцілунком. Стоїмо серед пустого двору, під холодним осіннім дощем. Але в душі у мене вже весна, розквітають квіти та гріє сонечко.
- Ходімо до мене, ти геть мокрий. Скільки ти чекав тут?
- Я надіявся, що ти запросиш мене до себе. Бо мені ніде зупинитись. – посміхається у відповідь.
Йде в бік новенької, на вигляд, дорогезної машини, дістає квіти, сумку. Ставить її на сигналізацію та ми підіймаємось квартиру.
Тільки за нами зачинилися двері, кидаємося в обійми одне одного.
- Я змерз, зігрій мене. – Шепоче мені у губи.
Мовчки набираю гарячу воду та стягую з нього мокрі речі. Дивлячись у очі блондину, знімаю з себе усе, що є і переступаю бортик ванної.
- Я теж дуже змерзла.
Його кадик смикається, а очі стають чорними, коли він приєднується до мене.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осіння пригода, Іра Майська», після закриття браузера.
