Філіп Кіндред Дік - Чи мріють андроїди про електричних овець?, Філіп Кіндред Дік

— Ту, що ви бачили на даху. Скрепі. Але ми вас попросимо її спарувати, якщо роздобудемо самця. Потомство належатиме нам; думаю, це само собою зрозуміло.

— Виводок поділимо навпіл, — запропонував Рік.

— Ні, — одразу заперечила Рейчел; а за нею захитав головою й Елдон Роузен, а тоді докинув на її підтримку:

— У такому разі ви претендували б на всіх сов до кінця вічності. Також є ще одна умова. Ви не зможете заповісти свою сову комусь іншому; після вашої смерті вона повернеться у власність корпорації.

— Це звучить, мов запрошення вам прийти й відправити мене на той світ, — запротестував Рік. — Щоб одразу забрати назад свою сову. На таке я не погоджуюся; надто велика небезпека.

— Ви мисливець за головами, — промовила Рейчел. — Знаєте, як поводитися з лазерною зброєю, он ви її навіть тепер при собі маєте. Якщо ви не можете себе захистити, то як ви впораєтеся з тими шістьма анді з «Нексус-6». А вони значно розумніші, ніж старі W-4, яких виробляла «Корпорація Ґроцці».

— Але зараз я полюю на них,— наголосив він.— А якби ми домовились про повернення права власності на сову у разі моєї смерті, то хтось уже полював би на мене.

Сама думка про те, що його хтось вистежуватиме, видалася йому геть неприємною; він уже бачив, чим це закінчується на прикладі андроїдів. Навіть вони зазнавали певних зовнішніх змін.

— Гаразд; ми вам поступимося, — погодилася Рейчел. — Ви зможете заповісти сову своїм спадкоємцям. Але ми наполягаємо на отриманні всього виводку. Якщо ви не можете на це погодитися, тоді повертайтеся до Сан-Франциско і кажіть своєму начальству в управлінні, що шкала Войґта-Кампфа, принаймні у ваших руках, не може відрізнити анді від людини. Ну, і шукайте собі іншу роботу.

— Мені треба подумати, — сказав Рік.

— Гаразд,— відповіла Рейчел.— Ми залишаємо вас у цій затишній кімнаті, — вона поглянула на годинник.

— Півгодини, — кинув Елдон Роузен і мовчки пішов до дверей разом із Рейчел.

«Вони сказали все те, що мали сказати», — здогадався Рік. Решта залежить від нього.

Коли Рейчел зачиняла двері за собою і дядьком, Рік твердо проговорив:

— Вам чудово вдалося мене підставити. Ви зняли на плівку те, як я спіткнувся; ви знаєте, що моя робота залежить від використання шкали Войґта-Кампфа; і ви маєте оту бісову сову.

— Вашу сову, любий, — сказала Рейчел. — Що, забули? Ми причепимо до лапи вашу домашню адресу і відправимо це у Сан-Франциско; це вже очікуватиме на вас удома, коли ви закінчите з роботою.

«Це, — подумав він. — Вона назвала сову „це“».

— Хвилинку, — випалив він.

Ще тримаючись за ручку дверей, Рейчел запитала:

— Усе, надумали?

— Хочу, — сказав він, розстібаючи портфель, — поставити вам іще одне запитання з тесту Войґта-Кампфа. Будь ласка, сідайте.

Рейчел зиркнула на дядька; він кивнув головою, а вона неохоче повернулася і сіла на своє попереднє місце.

— Навіщо це вам здалося? — запитала вона, її брови піднялися, виражаючи роздратованість і обережність. Він, як професіонал, одразу помітив напруженість її рухів.

Ось уже промінь зі стержня світив у її праве око; сітчастий диск прилип до її щоки. Рейчел знову непохитно дивилася на промінь світла; вираз крайньої відрази не сходив з її обличчя.

— Мій портфель, — сказав Рік, намацуючи в ньому аркуші паперу із запитаннями тесту Войґта-Кампфа, — досить непоганий, правда? Нам видають їх в управлінні.

— Так, так, — відмахнулась Рейчел відсторонено.

— Дитяча шкіра, — вів далі Рік. І погладив чорну поверхню портфеля. — Стовідсотково справжня дитяча шкіра, — він побачив, як несамовито сіпнулися обидві стрілки приладу. Але з певною затримкою. Реакція була явно запізнілою. Про час появи реакції йому було відомо до частки секунди, себто природної реакції; жодної затримки не повинно було трапитись.

— Дякую, міс Роузен, — промовив він і знову почав збирати своє приладдя; він закінчив повторне тестування. — Це все.

— Ви йдете? — запитала Рейчел.

— Так, — сказав він. — Я дуже задоволений.

Рейчел стримано запитала:

— А як щодо інших дев’яти об’єктів тестування?

— Шкала щодо вас показала цілком достовірні результати, — відповів він. — Дані, отримані за допомогою шкали, однозначно можна екстраполювати; ефективність шкали підтверджено, — відтак звернувся до Елдона Роузена, що похмуро заціпенів біля дверей кімнати: — Вона знає?

Інколи вони не знали; не раз використовувалися фальшиві спогади, загалом із марним сподіванням, що завдяки цьому зміняться реакції на тестування.

— Ні. Ми її цілком запрограмували. Але зрештою вона все ж таки почала щось підозрювати, — відповів Елдон Роузен. А дівчині він сказав: — Правда, ти здогадалася, коли він надумав поставити тобі ще одне запитання?

Рейчел геть зблідла і заціпеніло кивнула головою.

— Не бійся, — мовив їй Елдон Роузен. — Ти не андроїд-утікач, який незаконно проник на Землю; ти власність «Корпорації Роузен» — зразок, який використовують у рекламних цілях для просування товару серед емігрантів, — він підійшов до дівчини, лагідно поклав руку їй на плече; дівчина від доторку здригнулася.

— Так, його правда. Я не збираюся вас деактивовувати, міс Роузен, — запевнив Рік. — Бувайте здорові, — він попрямував до дверей, а тоді раптом зупинився. І запитав у них обох: — А сова справжня?

Рейчел зиркнула на Роузена-старшого.

— Він усе одно йде, — промовив Елдон Роузен. — Це не має жодного значення; сова штучна. Живі вимерли.

— Хм-м, — пробурмотів під носа Рік і мовчки вийшов у коридор.

Обоє Роузенів проводжали його поглядами. Ніхто нічого так і не промовив. Не було що казати. «Ось як діє найбільший виробник андроїдів», — подумав Рік. З такою хитрістю і нахрапистістю він уперше зіштовхнувся. Химерний і нестандартний новий вид особистості; не дивно, що правоохоронні органи мають великий клопіт із «Нексусом-6».

«Нексус-6». Аж тепер він нарешті побачив його у дії. «Рейчел,— здогадувався він, — мабуть, і є „Нексус-6“. Це я вперше побачив, що воно таке „Нексус-6“. Ще трохи й вони б мене обкрутили навколо свого бісового пальця. Їм уже майже вдалося повністю підірвати довіру до шкали Войґта-Кампфа — поки що єдиного способу розпізнавання андроїдів. „Корпорація Роузен“ таки постаралася на славу — принаймні зробила непогану спробу захистити свою продукцію».

«І мені доведеться мати справу ще з шістьма такими, — зауважив він подумки, — поки випаде