Лаура Синтія Черняускайте - Звільніть золоте лоша. Ковзанка, Лаура Синтія Черняускайте

class="p1">Пауза.

БАТЬКО: Я не чув, щоб вона лягала.

ФЕЛІКС: Тобі все треба чути.

БАТЬКО: Може, ще не лягала.

ФЕЛІКС: Можливо, читає на кухні.

БАТЬКО: Не видно світла крізь дверну шпарину знизу.

ФЕЛІКС: Значить вона вже лягла. Ти не почув.

БАТЬКО: Не почув. А сестра?..

ФЕЛІКС. Сестра, сестра! Скільки можна перепитувати? Вона поїхала.

БАТЬКО: Куди?

ФЕЛІКС: Ай, не прикидайся. Вийшла заміж за жида й поїхала.

БАТЬКО: Ну й дурна.

ФЕЛІКС: Дурна. Вже чули.

БАТЬКО: Жиди трахаються в темені. Біднятко...

ФЕЛІКС: Яка різниця?

БАТЬКО: Та є різниця. Але ти зелений ще... Чи вже ні?..

ФЕЛІКС: Я запитую, яка тобі різниця, як вона трахається?

БАТЬКО: Мені? Велика. Я ж батько. Ми вас обох робили при світлі.

ФЕЛІКС: Ото пощастило! Тепер ходитиму й вихвалятимуся всім.

БАТЬКО: Маєш чим вихвалятися. Зроблені у світлі тягнуться до світла.

Чути, як скриплять двері, які хтось намагається крадькома відчинити. Чути кроки й шепіт. Обидва стихають і вслухаються. Двері в кімнату ледь прочиняються.

МАТІР (тихенько): Феліксе! Феліксе, дитинко, ти спиш?.. Батьку?..

Вони вдають, що сплять. Двері зачиняються. Обидва довго мовчать і слухають. Чути легке поскрипування ліжка.

БАТЬКО: Вони теж світла не запалюють. Ніколи. (­Пауза.) Гей, Феліксе! Невже заснув?..

ФЕЛІКС (не своїм голосом): Заснеш тут... з вами... у борделі.

БАТЬКО. Чого ти?.. (Пауза.) Феліксе, дитинко. (Пауза.) Ти ревеш?

ФЕЛІКС (стримуючи сльози): Іди срати.

БАТЬКО: Ну, цю справу мені в ліжко приносять.

ФЕЛІКС: На твоєму місці я їй волосся би видер! Що ти за чоловік!

БАТЬКО: Зелений ти ще...

ФЕЛІКС: Граблі між ноги засунув би, щоб через горло вилізли! Тій курві!

БАТЬКО (суворо): Не смій так про матір!

ФЕЛІКС: Не мати вона мені.

БАТЬКО: Всипав би я тобі перцю. Шкода, що рука не слухається.

Пауза.

Фелікс зненацька підскакує й намагається вислизнути крізь двері.

БАТЬКО (суворо): Стояти! Куди зібрався?

ФЕЛІКС: Посцяти.

БАТЬКО: До ліжка мерщій! Спатимеш не сцявши.

ФЕЛІКС: Батьку, я — не ти. Мені дійсно треба.

БАТЬКО: Якого біса? Нічого тобі не треба. Ти сходив перед тим, як лягти. Я чув. Лягай назад. (Фелікс вертаєтеся в ліжко.) Надумав тут. Трахаються, ну й нехай. Чого тобі туди лізти?

ФЕЛІКС (шкварчить): Між ніг їм заклеїти треба, тій сволоті...

Пауза.

БАТЬКО: Пам’ятаєш, коли вперше тебе відвезли на море?

ФЕЛІКС: Ні.

БАТЬКО: Та де ж тобі пам’ятати. Умів говорити лише одне слово. Знаєш, яке?

ФЕЛІКС: Знаю. «Гамно».

БАТЬКО: Повели тебе на узбережжя, а ти: «Гамньо! Гамньо!». А така російськомовна старенька, як тепер пам’ятаю, і каже: «Уявіть, такий маленький, а вже каже “Гарно”!». (Труситься від сміху.)

ФЕЛІКС: Батьку, ти ж сам із собою говориш.

БАТЬКО (гиготить): Ти рано почав лаятися.

ФЕЛІКС: Рано і закінчив. Мене ж зробили при світлі.

БАТЬКО (серйознішає): Ти, синку, ще юний...

ФЕЛІКС: Ото сказав новину!

БАТЬКО (строго): Не перебивай, коли батько говорить! Кажу: ще юний. І добре, бо нема куди поспішати... Ти не засуджуй її. Знаєш, що потрібно робити? (Говорить, наче таємницю.)

ФЕЛІКС: Що?..

БАТЬКО: Це просто. Спробуй влізти в її шкуру.

ФЕЛІКС: І що?..

БАТЬКО: Нічого. Ти спробуй, і тоді побачиш.

ФЕЛІКС: Нічого собі — просто. Це важко...

БАТЬКО: Важко, бо до того, як улізти в чиюсь шкуру, мусиш припинити засуджувати його.

ФЕЛІКС: А чого мені туди лізти?

БАТЬКО: Щоб більше не витрачати сили на гнів. Щоб дихати, як вільна людина. Ти спробуй.

ФЕЛІКС: Ага...

БАТЬКО: Уже намагаєшся?..

ФЕЛІКС: Завтра.

БАТЬКО: Зараз.

ФЕЛІКС: Батьку, гайда вже спати...

БАТЬКО: Не спробуєш — не заснеш, бо гнів не дасть. А його неволя — страшна. Треба зараз. (Пауза.) Ну, і?..

ФЕЛІКС: Ну...

БАТЬКО: Як виходить?

ФЕЛІКС: Тату, я стараюся... стараюся... стараюся...

Пауза.

БАТЬКО: Тільки не перестарайся. Феліксе, і що?..

Фелікс, усміхаючись, засинає.

Сцена 3

Вечір. Льодова арена. До закриття залишилося п’ять хвилин. Парубок і Таня стомлено спостерігають, як на ковзанці катається Фелікс. (У візочку спить дитина. Під вільним одягом Тані вже можна розгледіти контури іншої.) Фелікс падає, уперто підводиться на ноги, знов ковзає... Він сам-один на всій ковзанці.

ТАНЯ: Не розумію, чого такі типи сюди приходять...

ПАРУБОК: Можливо, п’яний.

ТАНЯ: І чого п’яному вилазити на лід?

ПАРУБОК (дражниться): От випив для хоробрості, щоб не боявся падати.

ТАНЯ (до Фелікса): Гей, ми через п’ять хвилин зачиняє­мося! (Пауза.) Чуєте чи ні?

ФЕЛІКС: Чую.

ТАНЯ: Зачиняємося.

ФЕЛІКС: Зачиняєтеся.

Пауза.

ТАНЯ (дивиться на годинник): Слухай, він навіть не думає зупинятися. Якийсь придуркуватий.

ПАРУБОК: Чого ти причепилася. Людина має ще кілька хвилин.

ТАНЯ: Хочу їсти.

ПАРУБОК: Що на сьогодні?

ТАНЯ: Плоо-ов!..

ПАРУБОК (намагається приховати розчарування): Плов...

ТАНЯ: А що?..

ПАРУБОК: Та нічого, нічого...

ТАНЯ (помітно насупившись, до Фелікса): Усе! Ваш час скінчився! Здавайте ковзани!

Фелікс слухняно під’їжджає до віконця. Заходить до них у середину й сідає в пусте крісло в кутку. Від нього тхне алкоголем.

ПАРУБОК: Гей, не в ці двері.

ФЕЛІКС: Як справи?

ПАРУБОК: Дякую, непогано. Коли віддаси ковзани і відправишся додому, ми вважатимемо, що день дійсно вдався.

ФЕЛІКС (до Тані): Ти щаслива?

ПАРУБОК (погрозливо): Не зрозумів?..

ФЕЛІКС: Нехай вона відповість. Чи робиш її щасливою? Десь двічі на тиждень. Чи не так? У темені чи при світлі?

Парубок загрозливо підводиться. Таня усаджує його назад.

ТАНЯ: Не починай. Бачиш, що псих.

ПАРУБОК: Це він починає. Я закінчу. (Нервово запалює цигарку.) Чого тобі треба?

ФЕЛІКС: Щоб вона відповіла на запитання.

ТАНЯ: Віддай ковзани й вали звідси, бо викличу поліцію!

ФЕЛІКС (витягує ноги): Ти роззуєш.

Парубок гасить цигарку й підводиться. Фелікс жбурляє на стіл п’ятсот літів.

ФЕЛІКС: Я плачу. За повний сервіс.

ТАНЯ (питально зиркає на свого чоловіка. Видно, що гроші дуже потрібні): Котику?..

Парубок без поспіху бере гроші, рахує їх і знов сідає на місце. Він, скрегочучи зубами, спостерігає за тим, як Таня роззуває Фелікса.

ФЕЛІКС: А зараз — чоботи. (До Парубка.) Це теж входить у ціну.

Таня поглядом запитує в чоловіка дозволу. Потім взуває Фелікса й зав’язує йому взуття.

ТАНЯ: А тепер греби звідси!

ФЕЛІКС(її чоловіку): А тебе вона теж так обслуговує? (Пауза.) Замало їй платиш.

Парубок підскакує і вдаряє Фелікса в обличчя. Потім відкриває йому рота і засовує туди гроші. Фелікс навіть не чинить опору.

ФЕЛІКС(нерозбірливо, бо в роті гроші): Учинок справжнього чоловіка.

ПАРУБОК: Зникни з очей, гнидо!(Хапає його за поли, підіймає і виштовхує за двері.)

Парубок повертається на місце і розгнівано курить.

ТАНЯ: Ти злостишся?.. (Пауза.) Котику...

Пауза.

ПАРУБОК (гнівно): Ні.

ТАНЯ: Ти на мене злостишся?..

ПАРУБОК: На себе. Коли я