Лаура Синтія Черняускайте - Звільніть золоте лоша. Ковзанка, Лаура Синтія Черняускайте

МАТІР: Камінець у формі серця. А ти сказав, що це не серце, це — легені.

БАТЬКО: Я казав: ліпше босою... Боса ти більш моя...

МАТІР: Боса я — гола.

БАТЬКО: Витруси той камінець...

МАТІР: Ні.

БАТЬКО: Витруси, дурненька. Ти ж кульгаєш...

МАТІР: Відвернись, я витрушу. Я скинула туфлю і чекаю, поки ти обернешся і поглянеш на мою білу ступню над засмаглою на сонці литкою. Не було там ніякого камінця. Це жага змушувала мене кульгати. Ще неприручене бажання...

БАТЬКО: Те світло... Як посивіло твоє волосся... Через мене ти так посивіла, Регіночко...

МАТІР: Вибач, що я кричала на тебе.

БАТЬКО: Вибач, що я не встигав у судно...

МАТІР: Вибач, що я кричала! Вибач, що я кричала!

БАТЬКО: Я і не ображався... Я сам на себе кричав... Подумки... Я так на себе кричав!..

МАТІР: Ти шепотів. Але ти шепотів не нам.

БАТЬКО: Ми прикували одне одного... Годі... Спи спокійно, Регіночко...

МАТІР: Не хочу. Я не хочу спати. Питимеш?.. (Пауза.) Повіласе!.. Питимеш?.. (Поплескує Батька по щоці.)

БАТЬКО (ледь чутно): Ми перемогли...

МАТІР: Що кажеш?..

БАТЬКО: Ми його зберегли...

МАТІР: Кого?..

БАТЬКО: Море...

Мати підводиться, сідає.

БАТЬКО: Ти куди?..

МАТІР: Я зараз. Важко дихати. Я посиджу.

БАТЬКО: Ляж поруч зі мною...

МАТІР: Не можу... ти помираєш...

БАТЬКО: Ляж...

МАТІР: Ти дихаєш мені прямо у вухо.

БАТЬКО: Ляж...

МАТІР: Тоді ми помремо разом. Я ще не хочу.

БАТЬКО: І я не хочу...

МАТІР: Невже злякався? Ти?..

БАТЬКО: Не хочу, щоб ти померла... Ти тільки лежатимеш... Помру я...

МАТІР: Я не лежатиму. Я не хочу, щоб ти припинив дихати мені у вухо!

Пауза.

БАТЬКО (намагається доторкнутися до руки матері, але не дістає): Ре-гі-но... Дай руку...

МАТІР (не дає): Ні. Я не встигаю... Зачекай іще... не встигаю... я не встигаю...

БАТЬКО: Не ді-ста-ю...

МАТІР (кричить): Зачекай! Я не встигаю!

БАТЬКО: Я вже... Я вже...

Помирає.

КІНЕЦЬ

Літо 2002 року