Льюїс Керрол - Аліса в країні чудес, Льюїс Керрол

- Хто вона така? - Вона звернулася з запитанням до Чирвового Валета, але той у відповідь лише вклонився і посміхнувся.

- Дурень! - сказала Королева, нетерпляче труснувши головою. Обернувшись до Аліси, вона продовжувала: - Як тебе звати, дитинко?

- З вашої ласки, мене звуть Аліса, ваша величність,- відповіла Аліса дуже ввічливо, а про себе додала: - Врешті це лише колода карт. Мені нема чого боятися їх.

- А це хто такі? - запитала Королева, вказуючи на трьох садівників, що лежали навколо трояндового куща. Вони ж бо лежали долілиць і у них на спинах був такий самий візерунок, як у всієї колоди, то вона не могла знати, чи це були садівники, солдати, чи придворні.



- Звідки мені знати? - промовила Аліса, сама дивуючись своїй хоробрості.- Мене це не стосується.

Королева почервоніла від люті і, кинувши на неї погляд хижого звіра, зарепетувала:

- Відтяти їй голову! Відтяти...

- Дурниці! - сказала Аліса дуже голосно, і Королева замовкла.

Король доторкнувся до неї рукою і боязко промовив:

- Любонько, вона ж іще дитина!

Королева сердито одвернулася від нього і наказала Валетові:

- Переверніть їх!

Валет дуже обережно перевернув садівників ногою.

- Встаньте! - пронизливо заверещала Королева, і три садівники хутко скочили на ноги і почали кланятися Королю, Королеві, королівським дітям і всім підряд.

- Годі, буде! - верещала Королева.- У мене від ваших поклонів паморочиться в голові! - Потім, повернувшись до куща троянд, вона продовжувала: - Що ви тут робили?



- З вашої ласки, ваша величність,- почав Двійка дуже покірним голосом, стаючи на одне коліно,- ми намагалися...

- Я бачу! - сказала Королева, яка тим часом оглянула троянди.- Відтяти їм голови!

Процесія рушила далі, а три солдати залишилися, щоб скарати бідолашних садівників, які підбігли до Аліси, шукаючи порятунку.

- Ваші голови будуть цілі! - запевнила Аліса і сховала їх у великий глечик для квітів, що стояв поблизу. Троє солдатів кілька хвилин блукали навкруги, розшукуючи садівників, потім спокійно попростували слідом за іншими.

- Ви відтяли їм голови? - закричала Королева.

- Їхніх голів нема, з вашого дозволу, ваша величність! - крикнули солдати у відповідь.

- Добре! - крикнула Королева.- Ти вмієш грати в крокет?

Солдати мовчали і дивилися на Алісу, бо запитання, без сумніву, призначалося їй.

- Умію! - крикнула Аліса.

- Тоді ходімо! - загорланила Королева, і Аліса приєдналася до процесії, дуже зацікавлена, що ж буде далі.

- ...Сьогодні... Сьогодні чудовий день! - пролунав коло неї несмілий голос. Вона йшла поруч з Білим Кроликом, що занепокоєно зазирав їй у обличчя.

- Чудовий! - погодилася Аліса.- Де Герцогиня?

- Тихше! Тихше! - похапцем зупинив її Кролик пошепки. Говорячи це, він занепокоєно озирнувся через плече, потім став навшпиньки і почав шепотіти їй на вухо: - Їй винесли смертний вирок.

- За що? - поцікавилася Аліса.

- Ти сказала «нізащо»? - перепитав Кролик.

- Ні,- сказала Аліса,- я просто спитала «за що?»

- Вона нам’яла Королеві вуха...- почав Кролик. Аліса голосно пирскнула.- Ой, тихше!..- злякано зашепотів Кролик.- Королева почує! Розумієш, Герцогиня спізнилася, і Королева сказала...

- Станьте на свої місця! - закричала Королева громовим голосом, і всі заметушилися, натикаючись одне на одного. Проте незабаром всі зайняли свої місця.



Аліса подумала, що такого чудернацького крокетного майданчика їй ще ніколи в житті не доводилося бачити.

Він був весь зритий рівчаками. За крокетні м’ячі правили живі їжаки, за молоточки - фламінго, а солдати стояли навкарачки і правили за ворота.

Головна трудність, з якою Аліса зіткнулася спочатку, була в тому, щоб приловчитися тримати фламінго. Їй вдалося досить зручно затиснути тіло птаха під рукою, хоч ноги в нього звисали додолу. Але загалом, ледве їй вдавалося розправити шию птаха і саме коли вона збиралася вдарити їжака його головою, птах знову згинав шию і зазирав їй в очі так безпорадно, що вона не могла втриматися від сміху. Коли вона знову розправляла шию птаха і хотіла починати все спочатку, то з прикрістю переконувалася, що їжак висовував лапки і тікав геть. Крім цього всього, куди б вона не штовхала їжака, скрізь на шляху траплялася або борозна, або горб, а солдати, що правили за ворота, весь час підводилися і переходили з місця на місце. Швидко Аліса прийшла до висновку, що це була справді важка гра.

Всі учасники гри грали одночасно, не чекаючи своєї черги, весь час сварилися і билися за їжаків. Незабаром Королева зовсім оскаженіла, тупотіла ногами і репетувала: «Відтяти йому голову!» чи «Відтяти їй голову!» мало не щохвилини.

Алісою почало оволодівати занепокоєння. Правда, у неї ще не було досі жодної сутички з Королевою, але вона розуміла, що це може трапитися щохвилини.

«І тоді,- міркувала Аліса,- що буде зі мною? Вони тут дуже люблять рубати голови. Дивно, що тут взагалі є ще хтось живий».

Вона шукала нагоди як-небудь утекти і роздумувала, чи вдасться їй потихеньку зникнути, коли помітила щось дивне в повітрі. Спочатку вона страшенно розгубилася, але придивившись як слід, зрозуміла, що то була усмішка, і сказала собі:

- Це Кіт Сміюн. Тепер хоч буде з ким поговорити.

- Як справи? - поцікавився Кіт, коли показався весь його рот.

Аліса почекала, доки показалися очі, і кивнула.

- Не варто говорити з ним,- подумала вона,- доки не покажуться вуха або хоч одне вухо.

За хвилину показалася вся голова, і тоді Аліса відпустила на землю фламінго і почала описувати гру, дуже задоволена, що є кому вислухати її. Кіт, здається, вважав, що цілком достатньо його голови, тому більше нічого не показувалося.

- Хіба так грають? - почала скаржитися Аліса.

І вони так жахливо сваряться, що не чути власного голосу. Мабуть, у них взагалі немає певних правил гри, у всякому разі, якщо вони і є, то їх ніхто не дотримується... Ви навіть уявити собі не можете, як збиває з пантелику те, що