Михайло Сергійович Брініх - Шахмати для дибілів: цейтнот доктора Падлючча, Михайло Сергійович Брініх

визивав у Хосе Рауля раздраженія. То лі від цього нескладного індівідума распространялись особі емоціональні модуляциї, то лі так благотворно вплинув на грандмастіра ухожений готельний унітаз.

- Моє почтєніє, синьйор, - вклонився Платон Нікалаївіч, ледве не ударившись лбом об край умивальніка. - Ви уж ізвініть за столь неподходяще місце да обстановку, но в мене єзть для вас один сюрприз.

Капабланка вопросітільно зирив на дірєктора Дворца Піонерів, омивая руки. Єслі його шото й огорчало в цю мінуту - дак це упущена возможность, шоб позбуцця денних залєжей соплів.

- Просто я хотів сказать, шо завтрашній сианс для всіх нас, в опрідільонному сенсі, особінний.

- Да-да, я ранше з дітьми нікада… Впрочім, кажись я говорив вам про це.

- Діствітільно! - сплеснув руками товаріщ Цейтов. - Але не тільки потому. Ви ж понімаїте, про що я?

І він, склонивши голову набік, питліво взглянув на Капабланку.

“О, Боже, ну зачєм жи так внізапно?!” - взмолився шахматний Моцарт, почуствувавши, як у глибині його мазгов рождається впізнаване жженіє да істома.

- Ми всі надіялись, шо ви вернетесь в город Київ, аби завершити свої діла. - Інтонациї дірєктора вдруг затянуло тучами; карікатурний старічок остався за бортом розмови. - І от ви тут. Повірте, ми дєлаїм усе можливе, шоб завтрашній сианс пройшов удачно.

Прошла всього лише сікунда наряжонного мовчання - і мара зникла, сталь покінула старіка, оставивши лише груз прожитих днів і дєцкіх іздіватільств.

- Да, чють не забув! Скліроз! - спохопився Платон Нікалаївіч. - Я ж мав для вас приятну новозть! Ми тут у шахматній федерації посовіщались, з товаріщами у комітеті… Карочі, для дальшого турне по Україні вам предоставлять лічний самольот!

Тільки врождьонна делікатність помішала Капабланці піднять сканадал: він раньше нікада не літав на єропланах, ба навіть більше - сильно їх боявся. І тут - нате вам. Добро пожалувать у транспортний кашмар.

* * *

Пять часов утра. Безжальний час, када самий устойчивий організм комизиться і матюкає свого хазяїна, який не хоче спать. Ця абсолютна істіна не стосуїться лише трьох катігорій народонаселення: лунатіков, влюбльонних і спасителів світу.

Впрочім, доктор Падлюччо і його прекрасний учень Міша не задумувались, до якої катігорії вони належать, - їм просто не хотілось спать, як це буває з екзальтіруваними лічностями перед вступним екзаменом в аспірантуру.

- Як нам ізвєсно дажи із газєтних хронік 1936 года, сианс Хосе Рауля Капабланки на триццяти досках состоявся у приміщенні Колонного зала імені Миколи Лисенка. По такому случаю кубінскій самородок облачився у свій любімий темно-сірий кастюм. Чогото всі були переконані, шо ето шоу перетвориться на поддавки. Но Капабланка вийшов на ігру, заявивши журналістам, шо слішком уважає дітей, аби давати їм фору ілі якісь інші поблажки.

Доктор Падлюччо глянув на часи й покачав головою. Тим часом сіра паволока дрожала й розвалювалась на куски - сонце ступило на третю горизонталь небесної дошки.

- Етот сианс він запомнив на всю жизнь, і часто згадував його, як одне із самих інтірєсних собитій в своїй жизні. Серед усіх присутніх дєток, яких він ліхо одарив своїм найлуччим взглядом, йому особо приглянулась дєвочка років пітнаццяти, в скромному сіренькому платті. Від його жгучих взглядов юна шахматістка вже на третьому ходу зарділась маком і пилала алінькім цвітком. Ця ніловкость, похоже, обом доставляла неудобство, тому на п’ятому ходу грасмейстер Капабланка “зівнув” фірзя - і признав свою поразку. Київська Лоліта, єдва не обвалившись на пол, задрожала й через мить торпєдою покинула зал. Сікрітар парткома покрився мєлом. Бо на самом ровном місці вдруг образувалось справжнє зміїне кубло непристойних домислів і слухів.

За винятком цього курйоза, який списали на кубінську романтичну вдачу, третій чимпіон міра провів сианс без скідок і подстав. У решті партій він задєлав п’ять нічиїх і тіки на одній дошці зазнав поразки.

Тодішні хронікьори утвірждають, шо проігриш тієї партії визвав у гросмейстера столь странний приступ радості да щастя, вроді він тронувся умом.

Доктор Падлюччо знову зиркнув на часи, на вулицю, і знову на часи.

- Ми кудись спішим? - освідомився Міша.

- На жаль, ми не просто спішим - ми опаздуїм!

Чере пару сікунд доктор вже взувався біля дверей.

- Не панімаю, куда це можна опоздать в таку рань…

Доктор Падлюччо глянув на Мішу, як на тупіцу.

- Це в нас заповідаєцця на раннє утро, а в Токіо, мій друг, нєкоторі вже вспіли пообідать.

- У Токіо? Я надіюсь, нам не нада летіть в Токіо? Бо у мене ж іще дажи паспорта нема…

- Нє, мій сонний умом учень, у Токіо летіть необізатільно. А вот у бліжайший кампутірний клуб летіть прийдецця.

- Клуб? О, Боже! Зачєм нам клуб?

Надивившись вдоволь у дверний глазок, доктор Падлюччо приоткрив двері й озирнувся.

- Бо ровно через час на одному японському інтернет-аукционі буде виставлено на продаж лічний архів княгіні Ольги Євгеньївни Чубарової. Ілі же госпожи Чагодаєвої, катора померла почтєнною вдовою знамінітого американського адмірала Кларка. Для нас жи важно, шо нєкоторе врем’я вона підписувала свої пісьма, як Ольга Чубарова-Капабланка.

Глава 5. Княгіня на жимчужині

- Хто там, Кікірікі? Хто прийшов?

Хосе Рауль висунувся з ванної, неудачно прикрившись полотєнцем. Тоість, він то щитав, шо прикрився достаточно, як для джентльмена, но сміх в прихожій заставив його усомніцца в цьому.

- Ба! Вілікій чимпіон расхажує по свому номиру акі Адам! От тіки Єва шото не соотвєцтвує!

Ці басовиті раскати Капабланка опознав навіть раньше, ніж спохопився нащот полотєнца, яке зацепилось за дверний пройом і потому не вполнє дотянулось до місця призначення.

- Савєлій, ти лі?! - всьоравно обрадувався Капабланка, отряхнувши мокрі волоси. - Яким же вітром?

У відповідь готельний