Михайло Сергійович Брініх - Шахмати для дибілів: цейтнот доктора Падлючча, Михайло Сергійович Брініх

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

- Пересічному гражданіну тої доби понадобилось би півдня, шоб описать нісуразний наряд приблуди, який ровно в двінаццатій годині ночі переступив поріг храму, ні разу не перехрестившись. Нам жи достатньо кратко упомянуть, шо на ньому був кастюм-тройка фірми “Prada”. У лівій руці він стискав трость, набалдашнік якої був нічим іним, як вирізьбленою з кості головою мордатого пса. В правиці він тримав зажжонну сігару, катора смерділа чим-то дуже непохожим на табак.

Це був середніх літ мущина, з чорними і якимито вроді мокрими волосами, уложеними на голові вкрай визивающе. Не забувай, мій мощний учень, шо то було давно, іще до Елвіса і красних кхмерів. Цей тіп не озирався по сторонам, як принято серед туристів і чим грішать дажи нєкоторі паломніки, а зразу ломанув у служебне приміщення, будто все тут знав, як свої затянуті в тонку кожану пірчатку п’ять пальців. Тиша і благодать у храмі забриніли тривогою, і якби тут було кому занюхать воздух, то зразу б стало ясно, хто пожалував. Впрочім, і без того ясно.

У каждій церкві, мій чудесний вундеркінд, єзть шото тіпа тої каптьорки, де ми з тобою провели свого часу стіки упоїтільних годин і днів. Ну, священикам жи тоже нада випить чаю, погріть кінцівки, надіти змінну обув, - да шо тут об’яснять. Так вот, саме в одній із таких комнат і оказався спустя мінуту опівнічний гість. Там все було обставлено не менш аскетічно, ніж ото було у мене в супермаркеті: два стула, стіл квадратний, - от і все убранство. Ну, ще камін, як у фільмі про Буратіно.

Прикривши двері, солідний чувачок вмостився в кресло. Він явно когось ждав. Прошло мінут пітнаццать, і стало зрозуміло, кого саме.

- Доктор, я сильно уважаю ваше стремління к точності в деталях, но тут, признайтесь, ви включаїте в собі фантаста. Откуда вам знать, шо діавол прождав імінно пітнаццать мінут?

Доктор Падлюччо глузливо усміхнувся, вчасно подавивши у зародку приступ високомєрія:

- А от якраз про це судить нетрудно. Бо книжка пише, шо пєпєл двічі впав з його сігари, мій начинающий Фома.

Так от, када верховний чорт - а це був, звісно, він - уже почав демонстративно зівать і щолкати зубами, двері відкрились, і в комнату зайшов настоятель храму - Йоганн. У білій рясі, білому капюшончику і чорній пєлєріні, як то заведено в домініканців. Навіть не глянувши в сторону свого відвідувача, він поставив на стіл принесену з собою свічу, зажог її, й усівся навпроти розфуфиреного люципера.

Світло трохи розігнало зловєщі тіні по кутках кімнатки, й деякі деталі проявились, як на фотопльонці. Прямо над головою Йоганна, на стіні, був виложений разноцвєтними камушками красівий гербовий малюнок: велика й доволі зла собака, яка тримає в пасті горящий факєл. І напис під зображенням - Domini canes.

- А я то думав, чого тут всюди псятиною тхне, - заулибався подлий діавол. - Аж он воно шо. Дак ви себе щитаєте псами Господа, еге ж?

- Ти много знаїш, але все твоє знання - то прах і сморід, і не тобі судить про те, хто ми.

- Да ладно, я люблю собак. У мого друга, умного такого парня по імені Агріппа, тожи єзть пес. І я тобі скажу, шо вряд лі хто-то з вас міг би погладить етого мілого цуцика. Ха-ха.

Йоганн опустив голову, і капюшон покрив верхню чазть його лиця. І даже нижню. Тіки підборіддя стирчало над столом, іграя мишцами.

- Я пропоную, - тихо проказав монах, - зразу перейти до справи. Не я шукав цієї встрєчі. Мені б твоєї харі ще тищу лєт не бачити, но шо ж поробиш. Не всім везе з сусідами, як писав один із учнів блаженного Томи. Викладуй вкратце, чого прийшов і завоняв приміщення.

Діавол крякнув, виняв невідомо звідки жилєзний кейс із кодовим замком, порився в ньому пять сікунд, і витягнув якісь бумажки, скріплені золотим зажимом. Поклавши їх на стіл, він когтьом на правому мізинці легенько підштовхнув папери в бік Йоганна.

Монах і бровою не повів.

- Нам нада утрясти одну формальність, для того я й прийшов, - і адскій мордоворот ще на пару сантиметрів підсунув ближче до Йоганна стос документів. - Як вам відомо із ваших же святих цидулок, час партії за будуще міра настав. І я прийшов, щоб утрясти умови, ригламент і, канєшно, гонорар.

Після цих слів Йоганн німного здригнувся.

- Гонорар? Який ше гонорар, гидотна морда? У наших циркулярах такого ніде не вказано. Невже тобі цілого світу, як ставки на одну ігру, замало?

Діавол розреготався. Він явно був довольний ефектом внізапності.

- Я говорив кадато твому Патрону, шо вся оця затєя із участю людей у наших з ним раскладах - то лишні хлопоти. Як про судьби міра - то це вам запросто язиком чесать, а як про гонорар - то зразу кіпіш. - Рогатий церемонно розвів руками. - Я просто пошутив.

Йоганн чуток стушувався, але бистро опанував себе.

- Нічо-нічо, настане час - і ми також пошутим всласть. А шо касаєцця цієї писанини, - то не збираюсь я марать свій взор нечистими каракулями. Тим більше, шо і так про все домовлено.

Діавол кинув недокурену сігару на підлогу й наступив на неї тонкою длінною туфльою.

- Отут вже дудки, прочитать прийдеться. І підписать - можна і чорнилами, я не брєзглівий. До завтра.

Після цих слів у повітрі ще сильніше завоняло, і цар всіх монстрів щез. Йоганн зітхнув, перехрестився, прочитав молитву і вже збирався йти, як келійну тишу пронизав гулкій стук, - в таких випадках кажда людина, дажи єслі вона високої духовності, встигає подумать: “Бляха, шото упало”. Перехилившись через стіл - бо саме звідти раздався цей кам’яний звук, - Йоганн побачив, шо то упала залишена діаволом побіля кресла трость із головою пса. Монах, порившись у кутку, дістав оттуда здоровий отрєз ткані, накинув його на ацкій сувенір