Йоста Кнутсон - Пелле Безхвостий у школі

них зображено? — спитав Пелле.

— Що зображено! — глумливо вигукнув Монс. — Ти нічогісінько не тямиш у мистецтві! Ти не розумієш, який він майстер композиції!

— Отож-то й воно, що композиції, — докинув Біл.

— Він шведський митець, — додав Бул.

— А гляньте, скажімо, на ось цю картину, — мовив Пелле. — Написано, що вона зветься «Ваза на квіти й канарка». Я не бачу ні вази на квіти, ні канарки. А ти, Монсе?

— Я бачу, — відповів Монс. — І всі освічені коти теж побачили. Бо ми маємо смак до мистецтва. А ти ні. Ти й хвоста не маєш.

Тут почулось, як приснув сміхом Мурре, й кілька котів, що стояли поблизу, й собі засміялися. Монс був страшенно задоволений.

— Чого-чого він майстер? Як то називається? — замурчала Стара Майя з Соборної Вежі, що також прийшла подивитися картини.

— Композиції, — прошепотіла їй Ґуллан з Аркадії.

— Позиції, — мовила Стара Майя.

Та ось товариством пробіг шум — у дверях показався сам художник, знаменитий Палле Палітра. То був кіт білої масті — з білою шерстю і чорними, як вугілля, очима.

— Він дуже гарний, — сказала Ґуллан з Аркадії.

І раптом Палле Палітра ні з того, ні з сього сердито засичав і ну кричати:

— Що це таке? Усі мої картини висять догори дриґом! О, мене образили до глибини моєї мистецької душі! Який скандал! Який жахливий скандал! Хто це таке втелентував? Треба знайти винуватця!

В осінньому салоні запав гнітючий настрій. Почулося тільки, як захихотів малий Фрідольф.

— Фрідольфе, невже то ти? — скрикнула Фріда.

Авжеж, то втелентував Фрідольф! Він прибіг на виставку з самого раночку, ще до приходу інших.

— І тоді я вирішив пожартувати й повісив картини догори дриґом, — сказав Фрідольф. — Але я більш ніколи так не робитиму.

— Малий, а такий негідник! — скрикнув Палле Палітра. — Всипте йому березової каші!

— Е ні, не можна, — заперечила Фріда. — Він занадто вразливий!

— Запрошую тебе, Фрідольфе, на жирні вершки до кондитерської пані Ротстрем, — прошепотів Пелле малому на вухо.

І Пелле пригостив Фрідольфа вершками.

Дев’ятнадцятий розділ
Шкільна екскурсія до Берґслаґена

За тиждень до Різдва Пелле зустрів на розі вулиці Залізничного Мосту та Горішньої Замкової Монса, Біла й Була. Надворі стояла хмарна сира погода, повітря пахло дощем і просто не вірилось, що на носі Різдво.

— Цього року якась неріздвяна погода, — мовив Пелле.

— Чого там неріздвяна, — заперечив Монс. — Тобі ніколи з погодою не вгодиш.

— У кожнім разі я зі своєю родиною їду на Різдво до Берґслаґена, — сказав Пелле. — Я чув, що там лежить сніг.

Монс наморщився:

— Не розумію, навіщо тобі сніг? Не ходиш на лижвах і не їздиш на ковзанах. Та й нічого ти не вмієш! Хіба що тинятися по закутках і дуги губу. Ти ж на таке великий мастак!

— Ми ходимо на лижвах, — докинув Біл.

— І на ковзанах, — додав Бул.

— До речі, сніг тільки липне до вусів, — сказав Монс. — А на льоду можна посковзнутися й поламати лапи. Тож особисто я радий, що в нас незимова погода.

— Однак у суботу ми вирушаємо в дорогу, — мовив Пелле. — Зичу вам щасливого Різдва у провулку Гірського Хребта!

Монс замурчав услід Пелле. Біл і Бул також замурчали.

— Він знов чваниться! — скрикнув Монс. — Ще дужче, як будь-коли. Цікаво, що роблять за таких умов?

(Добірного вислову «за таких умов» Монс навчився з радіопередачі «Відлуння дня», де саме так і мовилося.)

— Ми могли б його трішки подряпати, — сказав Біл.

— Я щойно нагострив кігті, — додав Бул.

— Ну й телепні! — обурився Монс. — Вам би годилося знати Пелле краще за свої п’ять пальців і варто було б розуміти, що тут самим дряпанням не зарадиш. Ні, він хитрий, треба придумати щось таке, щоб відучити його чванитись.

— Саме так, — докинув Біл. — То ж то й воно.

— А то ж то, як було сказано, — додав Бул.

— Я придумав, — по хвилі сказав Монс. — Улаштуємо шкільну екскурсію.

— Навіщо? — в один голос спитали Біл та Бул.

— Побачите, — широко посміхнувшись, відповів Монс. — Я маю дуже просту блискучу ідею. Влаштуємо для всіх нас надзвичайно приємне Різдво. І не менш приємне для Пелле Безхвостого. Він отримає найбезхвостіше на своєму віку Різдво!

* * *

Другого дня Монс із величезним запалом згукав тутешніх котів на збори до свого підвалу. Туди прийшли Фрітц, Фріда, Рікард із Рікомберга, Мурре зі Скуґстібле, Ґуллан з Аркадії, Майя з Соборної Вежі, Лабан з Обсерваторного парку й Пелле Хвостатий. Не запросили тільки Пелле Безхвостого.

— Пані та панове, — почав збори Монс, — чи не здається вам, що надворі тепер хмарно й сиро?

— О, так, — загули коти.

— Мені за Фрітцом та дітьми ніколи думати про погоду, — залебеділа Фріда.

— Цить, — гаркнув Монс. — Отже, ми постановили, що надворі хмарно й сиро. Я чув, що в горах Берґслаґена стоїть зима, лежить сніг, і Різдво там схоже на Різдво. За таких умов я вважаю, що нам треба влаштувати шкільну екскурсію до Берґслаґена й відсвяткувати