Йоста Кнутсон - Пелле Безхвостий у школі

й назбирали стільки прекрасного моху, як ніколи. Впоравшись із мохом, Пелле хутко поліз стовбуром угору, а Шарлотта, стоячи долі, дивилась на нього й думала, яка ж у цього Пелле кебета.

Однак Пелле не поталанило — він уже майже дістався до гнізда, як додому вернулась пані Сміхогай. Вона засміялася лихим сміхом:

— Овва! Ти знов полюєш на пташенят? — спитала пані Сміхогай і сіла у гніздо.

— На пташенят? — перепитав Пелле. — Аніскілечки! Я лише споглядаю пейзаж!

— Що ти вигадуєш? — скрикнула пані Сміхогай. — Пташиний злодій!

— Звідси видно хатину матусі Малін, — вів далі Пелле.

— А видно, — згодилася пані Сміхогай. — Але коли посидиш тут довше, то незчуєшся, як я тебе вщипну!

— Вчора я бачився з пані Петерсон, — похвалився Пелле. — 3 коровою, ти її знаєш.

— Атож, дурне створіння, — відповіла пані Сміхогай.

— Ми з нею побилися об заклад, — сказав Пелле.

— На що? — спитала пані Сміхогай.

— Ну, вона не вірила, що кіт може бігати так швидко, як сорока літати, а я вірив, — відповів Пелле.

Тепер пані Сміхогай засміялась від щирого серця.

— Я літаю чи не в десять разів швидше, як ти бігаєш, — сказала вона, посміявшись дві з половиною хвилини.

— Щось мені не віриться, — мовив Пелле. — Я бігаю швидше.

— Як мені тебе жаль, дурнику! — вигукнула пані Сміхогай.

— Побіжимо наввипередки? — жваво спитав Пелле. — Чи полетимо наввипередки? Як хочеш, так це й називай.

— Залюбки, — відповіла пані Сміхогай. — От уже ж потішуся, як покажу тобі, що ти помиляєшся.

— Якщо ти полетиш до хатини матусі Малін, то я туди побіжу, — сказав Пелле. — А тоді побачимо, хто дістанеться перший.

Пропозиція дуже сподобалась пані Сміхогай.

— Лічу до трьох, — мовив Пелле. — На рахунок три ти летиш, а я біжу.

— Гаразд, — згодилася пані Сміхогай.

Пелле полічив до трьох, і пані Сміхогай полетіла швидше вітру. А хитрюга Пелле, звісно, не побіг, а швидесенько заліз у її гніздо.

— Егей! — крикнув він Шарлотті. — Пильнуй! Воно летить!

І Пелле зіпхнув їжача так, що воно гарненько впало на м’який мох і ніскілечки не забилося.

Потім Пелле поліз додолу — спустився на землю, тримаючи щось у роті. Вгадав що? Авжеж, угадав — він прихопив із собою срібну ложку!

Рівно о шостій вечора Шарлотта й Пелле були біля хатини матусі Малін. Як же здивувалася матуся Малін, коли Пелле поклав перед нею блискучу срібну ложку!

— Моя гарненька ложка! — вигукнула матуся Малін. — Днями в мене просто на очах її поцупила ота гидезна сорока! Красненько дякую тобі, котусику!

— Ня-яв, — мовив Пелле й потерся їй об ноги.

Молоко було ще добріше, ніж учора.

— Сьогодні ви, пані Петерсон, перевершили саму себе, — сказав Пелле корівчині. — А все-таки, що дає вашому молоку такий смак?

— Конюшина, — відповіла пані Петерсон.

Вісімнадцятий розділ
Великий Осінній салон

Пелле кілька днів пожив у Шарлотти та її п’ятьох дітей, і йому там велося дуже гарно, особливо, як пані Сміхогай забралася геть. їй стало прикро, що її одурили, тож вона, мабуть, перебралась до іншого лісу. «Ну й добре», — подумали обоє: і Пелле, й Шарлотта.

Однак помалу Пелле треба було подумувати про повернення додому. Йому пощастило вивідати, що за півмилі від хатини матусі Малін міститься залізниця, й одного чудового дня потяг помчав його в рідні краї. Шарлотта трішки сплакнула, і навіть пані Петерсон зажурилася від’їздом Пелле.

— Щасливої дороги, — побажала вона, вперше в своєму житті сказавши за раз два слова, і Пелле зробилося страх як приємно.

* * *

А вдома в місті стояла осінь. На паркані було причеплено плакат з написом:

ВЕЛИКИЙ ОСІННІЙ САЛОН Виставка сучасного мистецтва у дворі Ямного провулку. Приходьте подивитись! Приходьте купувати! З повагою Палле Палітра

— Палле Палітра — наш першорядний митець, — сказала Ґуллан з Аркадії. — Я чула про нього в Стокгольмі. Він бездоганний майстер композиції.

— І я це чув, — озвався Монс. — Неодмінно відвідаємо ту виставку.

— Зроду не швендяв по виставках, та, либонь, краще туди сходити, щоб не здатися невігласом, — промимрив Мурре зі Скуґстібле.

* * *

У підвалі, де містилась виставка в дворі Ямного провулку, юрмились коти з цілого міста.

— О, яке чудове мистецтво! — вигукували коти. — Видно, й справді Палле Палітра наш першорядний художник!

— Він майстер композиції, — глибоко наморщивши чоло, мовив Монс.

— Може, йдеться про музику? — залебеділа Фріда.

— Ти в цьому нічого не тямиш, — відрубав Монс. — А глянь на картину «Щур снідає». Яка чіткість! Які лінії! О, він справді майстер композиції.

— І вдале розуміння середовища, — докинув Рікард із Рікомберга.

Та ось на виставку завітав Пелле Безхвостий. Картини йому страшенно не сподобалися.

— Хіба видно, що на