Лідія Гулько - Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна

вони його не втримали — відпустили. Він же, звиваючись від болю, сів на землю, хукав на рану і навзрид плакав.

Тим часом «ласкавий пан» вихопив у першого коваля залізяку і швиргонув її на розжарене вугілля. Кричав крижаним голосом:

— На коліна, бездарі.

Мишко краєчком заплаканого ока глянув у той бік.

Здоровані впали, мов підрізані стебла. Вони повзали у ногах тирана, цілували його брудні сандалії.

— Помилуй, ласкавий пане, — благали.

Одначе Комаха був невблаганний і холодний, як крига. Схопив першого здорованя за чуба й потяг до себе. Очі коваля зійшлися на цятці, що червоніла в правиці навіженого царевича. Мить і розпечена печатка лягла на закіптюжений лоб… Коваль бився головою об землю і беззвучно ридав.

Далі Комаха взявся за другого коваля — гамселив його гарячим прутом по ногах.

Із вигуком: «Чому відпустив раба?» — царевич замахнувся на Байбака.

Переляканий хлопчина верескнув і накивав п’ятами.

Після розправи царевич не заспокоївся. Несамовито гупав залізним прутом об землю і примовляв до нього, як до живого:

— Чому не ліг моєму рабу на щоку? Получай на горіхи! Ось тобі! Ось тобі![25]

Потім метнувся до переляканих у смерть ковалів, що нагорнули на голови пісок і тремтіли. Кричав, бризкаючи слиною:

— Тюхтії, злидні, не могли втримати малого. Закатую обох.

Мишко так злякався, що навіть плакати перестав. А от хукати на долоню не перестав — дуже вона боліла. І те, чого він найбільше боявся, сталося. Комаха виріс навпроти. Тряс боляче його за чуба, верещав:

— Досить скімлити. Ти раб. Я, царевич Ксеркс, не дозволяю рабам лити сльози. Іди!

— Куди? — повернув на мучителя очі, повні сліз, Мишко.

— Мовчати! Раб не має права голосу! Пішов!

І гупнув Мишка в спину.

Нещасний хлопчик біг і не озирався. Раз за разом налітав на людей і тварин, що снували в різні боки. Налетів на Зафартушеного і замало не збив його з ніг. Дивак метнув на хлопчиків, що бігли, гострий зір. Гуконув услід:

— Царевичу, зупинися. Вислухай мене.

Але злий хлопчак свій рух не сповільнив. Зафартушений сам наздогнав його. Дріботів поруч і деренчав:

— Бачу злих демонів. Вони літають над хлопцем. Воно дике. Не торкайся його. Воно заразне. Жени його до стада священних корів. Вай, вай, я вже від хлопця заразився.

Дивак підстрибував і кумедно обмахувався фартухом. І через це відстав. Але царевич завважив на пораду. Гострими і твердими, як камінчики, кулаками він спрямував Мишка в інший бік. «Що значить: жени його до стада священних корів? — розмірковував на бігу Мишко. — Мабуть, мені доручать пасти корів. Краще пасти корів, ніж служити злій Комасі».

Вони минали підводи, кибитки, гарби, колісниці. Поміж возами бігали голодні собаки і гвалтували. Нещасний хлопчик звернув увагу на не менш нещасних собак. Вони були білої масті, жовтовухі, з чотирма очима.[26]

Степом ходило величезне стадо різношерстих биків і корів. Серед них бродили сірі безрогі тварини, які перси, вочевидь, відібрали в осілих скіфів.[27] Мишко сподівався, що Комаха підведе його до пастуха. А пастух дасть йому палицю і поясне, коли треба завертати корів.

Ось мучитель гуконув через всеньке поле:

— Агей, підійдіть до мене.

Пастухи підійшли і зупинилися за п’ять кроків від царевича. Мовчки дивилися перед собою.

— Скупайте мого раба, — велів Комаха.

— Я сам скупааа… — обурився Мишко.

Останнього слова він не доказав. Комаха натренованим ударом послав його, як м’яч, до пастухів. Пастухи миттєво зірвали з Мишка одяг і цупко тримали його. Вони мовчки дивилися перед собою. Несподівано один пастух радісно загигикав. Він пальцем тицяв на корову, що негарно розставила ноги і задерла хвоста.

І тут пастухи без попередження підхопили Мишка попід руки і помчали до тієї корови. З неї водоспадом текла сеча. Пхнули хлопчика під паркий струмінь і тримали його доти, доки корова не опустила хвоста і не зійшла з місця.

Зробивши паскудну справу, пастухи повернулися до своїх прямих обов’язків. З криками: «Куди пішла? Щоб ти здохла!» — завертали корів.

Бідолашний Мишко довго не міг прийти до тями. Подібного приниження він у своєму житті ще не зазнавав. Він лежав у траві, затамувавши подих. Щиро прагнув умерти. До тями його, однак, швидко привів противний голос:

— Чого розлігся!

На Мишка шулікою налетів Ксеркс. Він копнув лежачого носаком санд.

Шлях бігунам перетинала річечка. Бідолаха з розгону шубовснув у теплу воду. Плюскався в ній і присідав. І зовсім не реагував на противний голос: «Не змивай священну сечу! Не змивай!».

Царевич так розійшовся, що надавав Мишкові ляпасів. Вигнав його з води і кудись дальше погнав. Бідолаха на тумаки вже не реагував. Він тішився, що змив із тіла коров’ячу сечу.

Біля синього намету царевич гарикнув до Мишка: «Стояти!»

Мишко зіщулився і тремтів. Він чекав найгіршого. Комаха відкинув шкуратяне запинало. Гострими кулачками загнав раба всередину намету.

Царевич порядкував у наметі, як господар. Відкинув віко скрині, розмальованої яскравим орнаментом. Рився на споді й викидав одяг.

У отворі намету з’являлася острішкувата голова і зникла. То боязко зазирав Байбак. Від Мишка не приховалося, що царевич