Емерсон Т. Брукінґ - Війна лайків

до цієї соціальної мережі. Не минуло й року, як сервіс поширився на 800 університетських кампусів і мав уже понад мільйон активних акаунтів, обмежуваних вимогами, що походили від спокуси ексклюзивності. Коли Facebook прибрав свої початкові бар’єри щодо входу, до цього онлайнового клубу долучилося ще більше людей. До кінця 2007 року сервіс налічував 58 млн користувачів.

Позаяк стрімке зростання тривало, Цукерберґ шукав способів зробити своє творіння ще більш корисним та незамінним. Він запровадив стрічку новин – динамічну прокрутку оновлень статусів і «поширень», що перетворили Facebook зі статичного веб-сервісу на справжній живий світ. Це теж зробило Facebook рушієм того, що світ знав про все: від особистого життя користувачів до глобальних новин. Однак попри всі розширені можливості, було мало відомо про алгоритм, який керував помітністю, а отже, важливістю елементів стрічки новин. Видавалося, що, як і багато внутрішніх механізмів Facebook, він відомий лише Цукерберґу та його працівникам.

Коли сила та масштаб Facebook перевершили найсміливіші мрії, Цукерберґ почав приділяти більше уваги його (та своєму) потенційному місцю в історії. Він усвідомлював, що Facebook не лише пропонував спосіб поширювати новини, але й обіцяв формувати та створювати картини в масовій свідомості. У 2007 році Цукерберґ пояснив це так: «Можна почати сплітати реальні події в оповідання. Оскільки ми наближаємося до цього, то перетворюємося на масового видавця. По 20–30 фрагментів інформації чи розповідей на день – це загалом уже 300 млн історій. Усе йде до того, що ми щодня публікуватимемо більше, ніж більшість інших видавців протягом усього часу своєї роботи».

Не мине й десяти років, як Facebook матиме 2 млрд користувачів – більшу спільноту, ніж чисельність будь-якого народу на Землі. Обсяг щоденного спілкування на серверах Facebook перевищить накопичені письмові твори протягом усієї історії людства. Сам Цукерберґ стане неначе Вільям Рендольф Герст, перенесений на світову арену, щоб розважати міністрів та інших високопосадовців зі свого бежевого кабінету в Менло-Парку, Каліфорнія. Цукерберґ продемонструє дрон Facebook на сонячній енергії папі Римському та стане третейським суддею військових дій в Україні. У його руках буде зосереджено більше влади та впливу, ніж цей підліток чи будь-який першопроходець Інтернету міг собі колись уявити.

Але це майбутнє поки не настало. Перш ніж Facebook та до нього подібні – нові обличчя Інтернету – зможуть поглинути світ, потрібна буде одна заключна революція.

Усесвітня павутина стає мобільна

9 січня 2007 року співзасновник та генеральний директор компанії Apple Стів Джобс надяг свою фірмову чорну водолазку й піднявся на сцену, щоб познайомити світ із новою технологією. «Сьогодні Apple заново винаходить телефон!» – радісно оголосив Джобс. Хоча тоді про це ще ніхто не знав, упровадження айфона стало також ознакою деструкції. Сімейні обіди, канікули, неоковирні розмови в ліфті та навіть базові поняття про конфіденційність – усі вони невдовзі опиняться під загрозою блискучого чорного прямокутника, який тріумфально тримав у своїй руці Джобс.

Айфон, звісно, не був першим мобільним телефоном. Пальма першості належала монстрові від компанії Motorola, завдовжки 30 см і вагою понад кілограм, винайденому в 1973-му і вперше проданому через десять років за скромненьку ціну (за нинішнім курсом) – 10 тисяч доларів. Не був айфон і першим смартфоном із виходом в Інтернет. Інженери фірми Ericsson створили такий ще у 1997-му, оснастивши його тачскріном та повністю робочою клавіатурою. Тоді таких смартфонів виготовили лише 200 штук. Просто технології того часу були надто затратними й повільними.

Зате айфон був сексі. І причина полягала не лише в обтічному дизайні. Доступ до Інтернету вже не був чимось надзвичайним чи другорядним – він став центром ідентичності. Переповнена аудиторія на виставці Macworld Expo 2007 просто ревла від захвату, коли Джобс зачитав перелік його характеристик: тачскрін, переносна інтеграція кіно, телебачення та музики, високоякісна камера й суттєві вдосконалення прийому дзвінків і голосової пошти. Однак головною інновацією айфона був швидкісний браузер наступного покоління, здатний згортати та перетасовувати веб-сайти, що робив мобільним увесь Інтернет.

Через рік Apple офіційно відкрив свій App Store. Це окреслило ще один епохальний зсув. Понад десятиліття смартфон можна було використовувати лише як телефон, калькулятор, годинник, календар та книжку з адресами. Аж раптом відкрилися шлюзи для будь-яких можливостей, якщо ті йшли каналом центрального ринкового майданчика. Розробники одразу запустили власні інтернет-ігри та утиліти, що ґрунтувалися на потужному апаратному забезпеченні айфона. (Сьогодні таких додатків уже близько 2,5 млн.) Після запуску операційної системи Google Android та конкурентного Google Play Store того самого року смартфони перестали бути нішею тільки любителів техніки, і невдовзі інтернет-бізнес докорінно змінився.

До 2013 року абонентів мобільної широкосмугової мережі по всьому світу було вже близько 2 млрд, а до 2018-го – 6 млрд. До 2020-го очікували, що ця кількість сягне 8 млрд. У Сполучених Штатах, де смартфонами користувалися три чверті американців, ці пристрої вже давно потіснили телевізори з верхівки найпопулярнішої техніки.

У поєднанні з соцмережами смартфон прибрав останню велику перешкоду в гонитві, розпочатій тисячі років тому. Раніше, навіть якщо інтернет-сервіси працювали ідеально, користувачі стояли перед вибором. Вони могли бути в реальному житті, але поза Інтернетом. Або вони могли віддати перевагу своєму цифровому життю майже в ізоляції, так щоб проводити час у товаристві комп’ютера. Відтепер, із появою кишенькового пристрою з виходом в Інтернет, люди отримали можливість підтримувати обидві ідентичності одночасно. Будь-яка думка, висловлена вголос, могла бути так само легко поширена у швидкому пості. Миттєва світлина запаморочливого заходу сонця чи якоїсь страви (особливо страви) могла пролетіти тисячі кілометрів ще до того, як їжа прохолоне. Коли винайшли мобільні живі стріми, онлайн-та офлайн-спостерігачі могли споглядати ті самі події паралельно.

Одним із найперших вигоду від смартфона отримав Twitter. Цю компанію заснували у 2006 році старожили Кремнієвої долини та затяті прихильники свободи слова. Вони уявляли собі платформу з мільйонами людських голосів, що розповідають про своє життя висловлюваннями по 140 символів (ця кількість була взята зі 160-символьного обмеження, яке накладали мобільні SMS-повідомлення, мінус 20 символів на URL). Це відображало нову ідею: значення має саме мережа, а не контент у ній. Співзасновник Twitter Джек Дорсі пояснював це так: «Ми зазирнули у словник… і надибали слово twitter, що виявилося просто ідеальним. У визначенні йшлося: “короткий спалах непослідовної інформації” та “цвірінькання пташок”. Саме цим і був наш продукт».

Використання смартфонів зростало, як і Twitter. У 2007 році його користувачі публікували по п’ять тисяч твітів на день. До 2010-го ця кількість сягнула 50 млн, а до 2015-го – 500 млн. Найкраща тоді веб-технологія пропонувала користувачам можливість