народ молдавський - Молдавські народні казки

class="book">Йон скочив на землю, встромив шаблю в криницю, а звідти вдарила хвиля крові і, перехлюпнувшись через цямрини, розлилася на всі боки.

Не напоївши коня, він рушив далі.

Їхав він, їхав, коли бачить — стоїть над дорогою яблунька, а на ній яблук — аж гілля гнеться. Були ті яблука такі великі й спілі, що у витязя аж слина покотилась. Хто б не йшов, то не втримався б, щоб не покуштувати, але Йон ще здалеку простяг шаблю і, махнувши нею кілька разів, обрубав усі гілки. З обрубків почав текти жовто-зелений сік, від нього горіла, бралася чорним попелом земля.

Фет-Фрумос пришпорив коня і поїхав далі.

Проїхав він трохи і на підгірку проти сонця побачив гарний кущ винограду. Спілі грона аж сяяли на ньому. Фет-Фрумос уже знав, що то за виноград, і їсти його навіть не подумав. Доїхавши до куща, порубав його віти і грона, коли ж потолочив їх — з них вихопились язики полум’я.

Знову пришпорив коня Фет-Фрумос, хльоснув його нагайкою, щоб скоріше приїхати додому, бо дороги ще залишилось чимало.

Світло й тепло сонця зразу змінили все навколо. Там, де чорніла земля, — зазеленіли поля, там, де лиш тіні були, — рясно сади зацвіли. Грали краплини роси, буйно шуміли ліси, скрізь виростали гаї, співали в гаях солов’ї.

Радий Йон їхав повільно, та раптом знявся вітер клятий, почав квіти м’яти, трави до землі хилити, поміж віт шалено вити. А позаду Йона знялась хмара — темна, як примара, де вона летіла, там земля чорніла.

Оглянувся Фет-Фрумос і впізнав у тій хмарі люту, розгнівану Пажеройку.

Пришпорив коня і полетів стрілою. За мить Фет-Фрумос опинився біля ковалевого двору, рвучко повернув коня, в’їхав у кузню і зачинився там міцно, позасовував ті засуви, які наказав зробити, потім узяв біля ковадла булаву, що викував коваль, і всунув її у вогонь горна.

Як буря, примчалась Пажеройка і почала казитись довкола кузні, але нічого не могла вдіяти, бо кузня була міцна й добре замкнена. Жодної щілинки не могла знайти люта Пажеройка.

— Йоне Фет-Фрумосе, зроби в стіні маленьку дірочку, аби я хоч одним оком могла побачити, який ти є, що побив моїх синів і невісток… їх же ніхто в світі не міг перемогти, — хитро змінивши голос, почала вона просити витязя.

Йон підсипав вугілля в горно і розпік булаву так, що вона стала червоною. Потім пробив дірку в стіні і став біля неї з булавою.

Пажеройка помітила дірку, роззявила рота й витріщила очі, щоб побачити, як умиратиме Йон від її погляду. А він намірився та як дасть булавою прямо в рот Пажеройці. Там і настав їй кінець. Потім Йон відчинив кузню і вийшов з конем надвір. Небо засиніло, вітер притих, сонце ще ясніше засвітило. А Пажеройка мертва лежить біля кузні.

Скочив Йон Фет-Фрумос на коня і поїхав далі. На душі в нього було легко й радісно. На вустах дзвеніла пісня, а довкола було так гарно, що й у казці не скажеш:

Розцвітали, пахли квіти, Нахилялись долу віти. Ясне сонце з неба гріло, Все довкола зеленіло. Буйно трави розростались, Втроє-вчетверо сплітались — Все сміялось, все раділо…

Мандруючи по світу, Йон Фет-Фрумос вирішив поїхати в той край, де сонце стоїть прямо над головою, де живе лютий змій Лімбе-Лімбеу, що багато нещастя приніс людям. Він був чоловіком Пажеройки, батьком Мез-де-Ноапте, Амуржіле і Декусаре.

Повернув хоробрий юнак коня на полудень і поїхав через гори високі, через степи широкі, поміж тихі оселі, понад ріки та скелі. І кого дорогою не зустрічав, всіх про лютого Лімбе-Лімбеу питав.

На середині дороги зустрів він богатиря без однієї ноги, який скаржився на Лімбе-Лімбеу, що той йому відірвав ногу. Богатир сказав, що змія Лімбе-Лімбеу ні шабля не тне, ні спис не бере, бо його смерть у свині, яка водить поросят у північній стороні, на Кам’яній горі.

Повернув Фет-Фрумос коня на північ і полетів як вітер, аж земля затремтіла.

Коли сонце було над заходом, пустив він коня пастись, а сам сів спочивати. Сидів він на узліссі біля озера і дивився на воду. Коли бачить: біля берега, в болоті, свиня з поросятами купається. І зразу йому спало на думку, що це та свиня, про яку розповідав безногий богатир.

Устав Фет-Фрумос і пішов берегом. Підійшов ближче до свині і побачив, що в неї:

Щетина із дроту І хвіст, як в собаки, З краєчку залізний… Ракотиці з сталі, Де ступить — Там сиплються іскри.

Взяв витязь булаву в праву руку, шаблю в ліву та як вдарить свиню булавою — зразу звалилась вона на землю. З неї вискочив заєць і почав тікати. Фет-Фрумос догнав його і відтяв шаблею голову. Із зайця вилетіла качка. Махнув Фет-Фрумос шаблею — відтяв і їй голову. Впала качка на землю