Мохаммед Аріф Закаулла - Релігія і політика в Америці: підйом християнських євангелістів та їхній вплив

були прихильниками ринкового економічного консерватизму й прагнули перейти до чистого капіталізму на противагу потужній тенденції до «держави соціяльного забезпечення» і соціяльної справедливості, що змушували їх платити високі податки, аби допомогти бідним. Прагнення до соціяльної справедливості згодом сприяло появі «Великого соціяльного» проекту президента Джонсона.

Та позаяк ці проринкові радикали були меншістю в Республіканській партії, вони не мали суттєвого впливу. Переважно вони були зосереджені на дотриманні принципу невтручання держави в економіку та не демонстрували якоїсь чіткої релігійної позиції. Вони були нечисельною групою без великого впливу в партії, в котрій домінували ліберали. Але в другій половині 1970-х, у зв’язку із потужним напливом євангелістів, роль цієї групи капіталістів значно зросла. Євангелісти були соціяльними радикалами, що вступали у великій кількості до Республіканської партії для того, щоб потрапити в Білий дім та Конгрес і щоб змусити державу дотримуватись їхніх релігійних принципів та цінностей. Економічні радикали бажали правого, проринкового повороту в економіці, в той час як євангелісти, будучи соціяльними радикалами, прагнули іншого, громадського повороту вправо, щоб зробити країну більш «праведною». Завдяки такій близькості інтересів, прокапіталістична меншість, усвідомлюючи політичну вагу євангелістів у партії, вступила з ними у священний союз. Цей союз нині відомий під назвою «нові праві». До нього входять прихильники вільного ринку та християнські фундаменталісти. Незабаром цей союз почав грати політичними м’язами. На виборах 1976 діючий президент Форд змагався із Рональдом Рейґеном на внутрішньопартійних виборах. Рейґен, за підтримки священного союзу, мав дуже сильні позиції, та все ж Форд переміг, хоча й відчув силу цього союзу. Тому зрештою таки пішов на поступки правим, знехтувавши Нельсоном Рекефеллером як своїм політичним соратником та почав натомість співпрацювати з консервативним сенатором Кензесу Робертом Долом, а також прийняв політичну платформу, написану переважно соратниками Рейґена і яку очолював сенатор Північної Кароліни Джессі Хелмс.

Взяття під контроль Республіканської партії було сильним стратегічним кроком радикалів. Після розчарування в Картері, стратеги-радикали в Республіканській партії продумали стратегію перемоги. Вони усвідомили, що поодинці ані прихильники вільного ринку, ані євангелісти не здатні будуть проштовхнути республіканського кандидата до Білого дому. Адже євангелісти були всього лише частиною протестантського населення США. Стів Брюс аналізує релігійну ідентичність населення США загалом. Згідно його даних, 1984 в країні проживало: 57% протестантів, 28% католиків, 2% євреїв, 13% представників інших релігій або нерелігійних (Джерело: інститут Ґеллапа, 1985 – прим. автора). Серед протестантів близько 15–20% належали до конфесій, які вважалися «консервативними». Тож навіть якщо всі консервативні протестанти поділятимуть такі ж політичні прагнення (чого насправді не було) та діятимуть злагоджено, їм усе-одно потрібна буде підтримка інших груп, аби мати більшість.

Із наближенням виборів 1980 республіканські стратеги взялись напрацьовувати якомога ширшу консервативну програму, яку можна було б запропонувати широкому спектру правих груп. Вони розуміли, що для об’єднання правих усіх мастей їхня програма повинна включати економіку, моральність, захист сім’ї та не підтримувати гомосексуалістів і аборти. Партійні стратеги вже мали необхідні знання, досвід, людей та зв’язки, необхідні для просування ідей вільного ринку, однак розуміли, що не мають ані відповідного досвіду, ані мережі волонтерів, котрі могли б доступно представити перед виборцями євангелістську програму захисту сім’ї. Ця програма могла б гарантувати успіх на президентських виборах 1980, тож їм як ніколи потрібна була армія волонтерів, що доносили б їхню програму до дверей кожного виборця. Стратеги, що самі належали до різних конфесій, чудово розуміли, що оскільки євангелісти є лиш частиною від усього протестантського населення США, єдиний шанс для них досягти успіху – це об’єднати фундаменталістів усіх конфесій.

Розділ 6. «Моральна більшість» в ліберальній демократії: армія Бога підкоряє кесаря

Республіканські стратеги вважали, що з усього набору сімейних цінностей, саме питання абортів здатне об’єднати фундаменталістів із усіх конфесій, а також не протестантів: євангелістів, інших протестантських фундаменталістів, католиків та фундаменталістських євреїв. Католики, що традиційно голосували за демократів, тепер могли прибитися до Республіканської партії через її жорстку антиабортивну програму. Отож у травні 1979 консервативні стратеги зустрілися з Джеррі Фолвеллом у його рідному місті Линчбург, Вірджінія, щоб обговорити з ним план та попросити його вмотивувати і мобілізувати політично євангелістів задля підтримки нової радикальної програми республіканців. Фолвелл погодився і в червні того ж року оголосив про заснування руху та організації під назвою «Моральна більшість» (МБ). Він же і очолив цей рух. Фолвелл також визначив за ціль «Моральної більшості» справляти значний вплив на духовний та моральний стан нації такими шляхами: а) пробудження низовим членством моралі в американців самим лише чітким закликом; б) інформування про те, що відбувається у Вашінґтоні та в законодавчих органах штатів по всій країні; в) домагання в Конгресі поразки лівих, відхилення програм соціяльного захисту, що підриватимуть у подальшому нашу цілковиту свободу; г) проштовхування позитивного законодавства, наприклад створення Агенції захисту сім’ї, що сприятиме зміцненню Америки; ґ) допомога на місцях у протидії порнографії, гомосексуалізму, поширенню аморальності в шкільних підручниках та в інших речах, які стосуються кожного з нас.

«Моральна більшість» охарактеризувала себе такими словами: «МБ складають мільйони американців, у тому числі держслужбовці, священники, рабини, які глибоко стурбовані моральним занепадом нації, та які невдоволені тим, що багато аморальних і секулярних гуманістів, лібералів руйнують традиційну сім’ю і моральні цінності, на яких наша нація заснована». Головною метою Фолвелла була політична мобілізація євангелістів на платформі МБ, проте він зіштовхнувся із проблемою їх мотивації до зайняття політикою, адже після провалу на судовому процесі Скопса євангелісти самоусунилися з соціяльно-політичної діяльності й цікавились лише побожністю та богослужіннями. І коли він заявив про створення МБ, то зустрів опір цьому рішенню з боку своїх же послідовників. У відповідь на цей опір він відповідав, що триваюча деградація американською культури змушує його щось робити. «Якщо не я, тоді хто? Якщо не зараз, то коли?» – такою була позиція Фолвелла. Головними цілями МБ він визначив аборти, розлучення і секулярний гуманізм.

Від заснування МБ й до президентських виборів 1980 Фолвелл постійно пересувався по країні, подолавши понад 300 тисяч миль, виступаючи на зібраннях та закликаючи пасторів спонукати паству до дії. Він закликав кожну спільноту створювати відділення МБ на місцях та проводити у церквах облік виборців. Місцеві відділення надавали йому інформацію з приводу абортів та інших питань, що стосувались членів спільноти. Підхід Фолвелла полягав у тому, що позаяк МБ є політичною організацією, а не релігійною, її двері повинні бути відчинені для всіх, включно з євреями, католиками, протестантами, мормонами і навіть для нерелігійних, якщо ті поділяють погляди організації на сім’ю, аборти, суспільство, країну, питання оборони держави та підтримують