Чак Паланік - Бійцівський клуб

Навіть не думай про слово «біль».

Керована медитація спрацьовувала для раку, подіє і зараз.

«Подивись на свою руку», — каже Тайлер.

Не дивись на руку.

Не думай про слова «обпалювати», «плоть», «тканина» та «обвуглений».

Не чуй свого плачу.

Керована медитація.

Ти в Ірландії. Заплющ очі.

Ти в Ірландії, в літо закінчення коледжу, ти п’єш у пабі біля фортеці, де переповнені автобуси англійців та американців щодня приїжджають поцілувати камінь Бларні[23].

«Не тікай, — каже Тайлер, — мило і людські жертви йдуть пліч-о-пліч».

Ти полишаєш паб разом із натовпом, проходячи крізь нанизану вологу машинну тишу вулиць після дощу. Ніч. І ось ти дістаєшся фортеці Бларністоун.

Підлоги у фортеці геть прогнили, і ти видираєшся кам’яними східцями, у той час як темрява стає глибшою і щільнішою з кожним твоїм кроком. Усі мовчазно підіймаються, прямуючи до традиційного маленького акту помсти.

«Послухай мене, — каже Тайлер. — Розплющ очі».

«У давнину, — продовжує Тайлер, — людські жертви приносилися на пагорбі біля річки. Тисячі людей. Послухай мене. Приносилися жертви, а тіла спалювалися на поховальному вогнищі».

«Можеш ревти, — каже Тайлер. — Можеш піти до раковини і пустити воду на руку, але це дурня, і ти помреш. Подивись на мене».

«Колись, — каже Тайлер, — ти помреш, і доки ти це не усвідомиш, з тебе нема користі».

Ти в Ірландії.

«Можеш ревти, — каже Тайлер, — проте кожна сльозинка, котра впаде на пластівці лугу, зробить тобі ще один цигарковий шрам».

Керована медитація. Ти в Ірландії, у літо закінчення коледжу, і, мабуть, саме там тобі вперше схотілося анархії. За багато років до зустрічі з Тайлером Дерденом, задовго до того, як ти вперше надзюрив у свій перший соус для пудингу, ти дізнався про маленькі акти помсти.

В Ірландії.

Ти стоїш на майданчику на вершині фортечних східців.

«Можна скористатися оцтом, — каже Тайлер, — щоби нейтралізувати опік, але спочатку ти маєш змиритися».

Після сотень людських жертв, розповідає Тайлер, з вівтаря вниз по пагорбу до ріки почала стікати густа біла маса.

Спочатку ти маєш зійти на дно.

Ти на майданчику фортеці в Ірландії: навколо бездонна темрява, а на відстані руки в пітьмі — кам’яна стіна.

«Дощ, — каже Тайлер, — рік за роком падав на поховальне багаття, і рік за роком спалювалися люди, вода проходила крізь деревне вугілля, щоби стати розчином лугу, а луг поєднувався з розплавленим жиром жертв, і з вівтаря вниз по пагорбу до ріки почало стікати густе біле мило».

І ірландці навколо тебе в своєму маленькому акті помсти йдуть до краю майданчика, стають на край бездонної темряви і сцять.

Ірландці кажуть: уперед, надзюр своєї надзвичайної американської сечі, жовтої і перенасиченої вітамінами. Перенасиченої, коштовної й нікому не потрібної.

«Це найвидатніша мить твого життя, — каже Тайлер, — а ти невідомо де намагаєшся її проґавити».

Ти в Ірландії.

О, і ти це робиш. О, так. Так. І відчуваєш запах аміаку і денної дози вітаміну В.

«Коли мило потрапило до ріки, — каже Тайлер, — після тисяч років убивання людей і дощу, давні люди довідалися, що одяг, випраний у тім місці, стає чистішим».

Я сцю на камінь Бларні.

«А-я-яй», — каже Тайлер.

Я всцикаюся в свої чорні штани з плямами висохлої крові, від котрих нудить мого боса.

Ти в орендованому будинку на Пейпер-стрит.

«Це дещо значить», — каже Тайлер.

«Це знак», — каже він. Тайлер повен корисної інформації. Ті культури, котрі не знали мила, каже Тайлер, використовували свою й собачу сечу для прання одягу й волосся, бо там містяться сечова кислота й аміак.

З’являється запах оцту, і вогонь на твоїй руці наприкінці довгої дороги зникає.

З’являється запах лугу, від якого пече в носі, й нудотний шпитальний запах сечі й оцту.

«Убити всіх тих людей було правильним», — каже Тайлер.

Тильна сторона долоні почервоніла, здулася і сяє, мов губи, точно повторюючи цілунок Тайлера. Навколо цілунку цятки, наче від цигаркових опіків, — хтось плакав.

«Розплющ очі, — каже Тайлер, його обличчя сяє від сліз. — Вітаю, ти ще на крок наблизився до дна».

«Ти маєш знати, — каже Тайлер, — що перше мило було зроблене з героїв».

Подумай про тварин, на яких тестуються продукти.

Подумай про мавпочок, запущених у космос.

«Без їхньої смерті, їхнього болю, їхніх жертв, — каже Тайлер, — ми б нічого не мали».

Глава 10

Я зупиняю ліфт між поверхами, Тайлер у цей час розстібає ремінь. Коли ліфт зупиняється, перестають подзенькувати супниці на візку, і пара грибоподібною хмарою здіймається до стелі кабіни, у той час як Тайлер знімає кришку з каструлі.

Тайлер дістає і каже: «Не дивись на мене, інакше я не зможу».

У супниці — томатний суп-пюре із коріандром та молюсками. Між цими складниками ніхто не відчує ще дечого, що ми додамо.

Кажу: «Швидше» — і обертаюся через плече на Тайлера, останні півдюйма котрого вже звисають до супниці. Виглядає це прекумедно: наче високий слон у білій офіціантській сорочці та краватці-метелику п’є суп маленьким хоботом.

Тайлер каже: «Я ж просив не дивитися».

У дверях ліфта переді мною є маленьке віконце, через яке я зазираю до коридора банкетної обслуги. Усе, що вдається побачити в зупиненому між поверхами ліфті з висоти тарганячого зросту, — зелений лінолеум, і звідси зелений коридор простягається до горизонту, обриваючись у напіввідчинених дверях, де гіганти та їхні величезні дружини п’ють шампанське барелями і гаркотять одне до одного, обвішані діамантами, більшими за мене.

Минулого тижня, кажу Тайлерові, коли в адвокатів з Емпайр Стейт була різдвяна вечірка, у мене встав, і я штрикав прутнем у всі їхні апельсинові муси.

Минулого тижня, каже Тайлер, він зупинив ліфт і набздів на цілий візок boccone dolce[24] на чаюванні Юнацької Ліги.

Бо Тайлер знає, що безе вбере сморід.

З висоти тарганячого зросту ми чуємо гру полоненої арфістки, у той час як гіганти підіймають виделками тремтливі ягнячі відбивні, кожен шмат розміром зі свиню, кожен рот — хижий стоунгендж слонової кістки.

Я кажу: давай уже.

Тайлер каже: «Не можу».

Якщо суп вихолоне, вони відішлють його назад.

Гіганти можуть повернути будь-що взагалі без причини. Їм просто хочеться побачити, як ти плазуватимеш за їхні гроші. Вони знають, що на подібних обідах, на таких бенкетах чайові вже включені в рахунок, тож ставляться до тебе як до лайна. Насправді ми нічого не завертаємо на кухню. Трохи пересунь на тарелі pommes parisienne та asperges hollandaise[25], подай їх кому-небудь іншому, і напродив усе владнається.

Кажу: водоспад Ніаґара. Річка Ніл. У