Чак Паланік - Бійцівський клуб

спливатиме все більше й більше, доки не вкриє воду перламутрово-райдужним шаром.

«Скористайся великою ложкою, щоби зняти цей шар і зібрати його окремо».

Ні, кажу, і як там Марла?

Тайлер каже: «Принаймні вона намагається зійти на дно».

Я помішую киплячу воду.

«Продовжуй знімати сало, доки воно не перестане підніматися».

Ось воно, зібране. Якісне очищене мильне сало.

Тайлер каже, що я навіть не наближаюся до дна. А якщо я остаточно не впаду, я не зможу бути врятованим. Ісус заради того був розіп'ятий. Відмовитися від грошей, власності та знань недостатньо. Це ж не усамітнення на вихідні. Я маю відмовитися від самовдосконалення і рухатися назустріч руйнації. Це вже не іграшки.

Це не семінар.

«Якщо в тебе не витримають нерви до того, як ти зійдеш на дно, — каже Тайлер, — ти ніколи нічого не досягнеш».

Ми можемо воскреснути тільки після того, як усе зруйнується.

«Тільки після того, як втратиш все, — каже Тайлер, — ти вільний робити будь-що».

Те, що я відчуваю, зветься передпросвітленням.

«І продовжуй помішувати», — каже Тайлер.

«Коли жир вивариться повністю, вилий воду. Помий каструлю і заповни її чистою водою».

Питаю, чи достатньо близько я від дна.

«Звідти, де ти зараз є, — каже Тайлер, — і уявити не можна, яке воно — дно».

«Повтори процес зі зніманням сала».

Варити жир. Знімати і продовжувати знімати.

«Жир, який ми використовуємо, містить забагато солі, — каже Тайлер, — якщо солі буде багато, твоє мило не затвердне. Вари і знімай».

Вари і знімай.

Марла повернулася.

Як тільки Марла відкриває літні двері, Тайлер зникає, виноситься, тікає з кімнати, щезає.

Він пішов нагору чи спустився до підвалу.

Отакої.

Марла заходить із чорного входу із банкою пластівців сухого лугу.

— У крамниці продається туалетний папір, зроблений зі стовідсотково переробленої сировини, — каже Марла. — Мабуть, найгірша робота в цілому світі — перероблення вживаного туалетного паперу.

Я беру банку лугу і ставлю її на стіл. Не кажу нічого.

— Я можу зостатися на ніч? — питає Марла.

Я не відповідаю. Підраховую в голові: п’ять складів, сім, п’ять.

Тигр усміхнеться,

Змія скаже, що любить.

Брехня родить зло.

Марла питає: «Що ти готуєш?»

Я — Точка Кипіння Джо.

Кажу: йди, просто йди геть. Гаразд? Ти й так забрала в мене чималу частину життя, хіба ні?

Марла хапає мене за рукав і втримує мене на місці впродовж миті, необхідної, щоби поцілувати мене в щоку. «Подзвони мені, будь ласка, — каже вона. — Будь ласка. Ми маємо поговорити».

Кажу: так, так, так, так, так…

У мить, коли Марла полишає кімнату, знову з’являється Тайлер.

Швидко, ніби під час фокусу. Мої батьки проробляли цей фокус п’ять років поспіль.

Я варю й знімаю, доки Тайлер звільняє місце в холодильнику. Пара валує в повітрі, і вода скрапує зі стелі. Лампочка на сорок ват, схована в холодильнику, — щось світле, що можу бачити за порожніми слоїками з-під кетчупу, слоїками з-під розсолу, чи маринаду, чи майонезу, якесь світло з холодильника окреслює профіль Тайлера.

«Вари й знімай. Вари й знімай. Весь час зливай зняте сало в картонні пакети з-під молока зі зрізаним верхом».

Сидячи на стільці, присунутому, щоби холодильник не закривався, Тайлер спостерігає, як сало вичахає. У кухонній спеці хмари холодного туману водоспадом зринають із холодильника і клубочаться навкруг Тайлерових ніг.

Я заповнюю молочні картонки салом, а Тайлер ставить їх до холодильника.

Я стаю на коліна біля Тайлера перед холодильником, він бере мене за руки і показує їх мені. Лінія життя. Лінія любові. Пагорби Венери й Марса. Холодний туман огортає нас, обличчя тьмяно підсвітлюються.

«Зроби мені ще одну послугу», — каже Тайлер.

«Стосовно Марли, чи не так?»

«Ніколи не говори з нею про мене. Не говори про мене позаочі. Обіцяєш?» — питає Тайлер.

Я обіцяю.

Тайлер каже: «Якщо ти бодай згадаєш при ній про моє існування, ти мене більше не побачиш».

Я обіцяю.

«Обіцяєш?»

«Обіцяю».

«Ну дивись, ти тричі пообіцяв», — каже Тайлер.

На поверхні сала в холодильнику збирається шар чогось густого і прозорого.

Сало, кажу, воно розділюється.

«Не переймайся, — каже Тайлер, — прозорий шар — це гліцерин. Можна додати гліцерин знову, коли робитимеш мило. Чи можеш прибрати його».

Тайлер облизує губи і кладе мою руку собі на коліно, на фланелеву полу халата.

«Змішуєш гліцерин з азотною кислотою і отримуєш нітрогліцерин», — каже Тайлер.

Вдихаю із відкритим ротом і повторюю: нітрогліцерин.

Тайлер облизує губи, вони зволожуються і сяють, і цілує тильну сторону долоні.

«Змішуєш нітрогліцерин із селітрою та тирсою, отримуєш динаміт», — каже Тайлер.

Цілунок волого сяє на моїй руці.

Динаміт, кажу я, стоячи на колінах.

Тайлер відгвинчує кришку з банки з лугом.

«Ти можеш підірвати мости», — каже він.

«Змішуєш нітрогліцерин з селітрою та парафіном — маєш пластикову вибухівку», — каже Тайлер.

«Можна легко підірвати будинок», — продовжує він.

Тайлер підносить банку з лугом до сяючого вологого сліду на руці.

«Це — хімічний опік, — каже Тайлер, — і таких серйозних опіків у твоєму житті ще не було. Гірше, ніж сотня цигарок».

Цілунок сяє на моїй руці.

«У тебе буде шрам», — каже Тайлер.

«Маючи достатньо мила, — каже Тайлер, — можна підірвати весь світ. Тепер згадай свою обіцянку».

І Тайлер сипле луг.

Глава 9

Слина Тайлера вбила двох зайців. Вологий цілунок тримав пластівці лугу, доки вони пекли мою руку. Це по-перше. А по-друге, луг обпікав тільки при поєднанні з водою. Чи слиною.

«Це хімічний опік, — казав Тайлер, — і гірших опіків у твоєму житті ще не було».

Луг використовують для прочищення забитих труб.

Заплющ очі.

Паста з лугу і води наскрізно пропалює алюмінієву пательню.

Водний розчин лугу повністю розчиняє дерев’яну ложку.

Поєднаний з водою, луг нагрівається на дві сотні градусів, і всіма ними він пече мою руку, Тайлер накриває мої пальці своїми — наші руки лежать на засохлій крові моїх штанів, і Тайлер просить бути уважним, адже це найвидатніша мить мого життя.

«Бо все, що було досі, — історія, — каже Тайлер, — і все, що буде після, — теж історія».

Це найвидатніша мить нашого життя.

Луг, який точно повторює контури Тайлерового цілунку, — багаття, чи тавро, чи ядерна реакція наприкінці довгої-довгої дороги, яку я уявляю і від якої знаходжуся в милях і милях. Тайлер наказує повернутись і бути з ним. Моя рука полишає мене — така маленька на самому горизонті в кінці дороги.

Уяви багаття, що досі горить, проте воно вже за горизонтом. Захід сонця.

«Повернись до болю», — каже Тайлер.

Це щось на кшталт тих