Жоржі Амаду - Капітани піску

кинутись у море, в якому такі гарні сни. Музика старої каруселі грала тільки для них і для робітника, який зупинився поряд. Це був старий сумний вальс, позабутий всіма мешканцями міста.

Поступово на звуки музики почали збиратися люди. Був суботній вечір, завтра не треба йти на роботу, і багато хто проводив на вулиці всю ніч. У барах, у «Морському пристановищі» було повнісінько народу, а ті, хто мав дітлахів, прийшли на ледь освітлену площу. Діти милувалися вогнями каруселі і плескали в долоньки. Кангасейро, стоячи перед касою, наслідував голоси звірів і зазивав публіку. В шкіряному капелюсі, з перехрещеними на грудях пантронташами він скидався на справжнього кангасейро з прерії. Ньозіньо Франса вважав, що це приваблюватиме публіку.

Всю площу охопили веселощі. З'явилися парочками закохані. Якийсь поет почав складати вірші про вогні каруселі й радість дітлахів. Людей усе прибувало. Черга на карусель зростала щохвилини, хлопчаки брали її штурмом. Ось один з них не зміг захопити собі місце і залишився стояти із зажуреним виглядом. Коли карусель зупинялась, щасливчики не хотіли злазити з коників.

Близько сотні хлопчаків прийшло до старої каруселі Ньозіньо, який у цю пору сидів добряче підпилий у «Морському пристановищі». Безногий виходив і наказував:

— Злізайте! Зараз же злізайте! Або купуйте другий квиток!

Лише тоді дітхали неохоче злізали із старих коників, що ніколи не втомлювалися від безперервних перегонів, і на їхні місця лізли інші діти. Перегони тривали, знову миготіли вогні, усі барви зливалися в одну, знову піанола грала свою старовинну музику. Дійшла черга і до закоханих парочок. Вони починають цілуватися, як тільки мотор виходить з ладу й вогні гаснуть, а Ньозіньо Франса з Безногим починають копирсатися в моторі.

Ньозіньо і Безногий лягають під карусель до мотора і дошукуються, де там причина зупинки, доки не запрацює карусель знову і не замовкнуть нарікання дітей. Безногий уже довідався про всі таємниці мотора.

Через деякий час Ньозіньо звелів Безногому підмінити Кагасейро, що продавав квитки, і запропонував йому прокататися на каруселі. Кангасейро сідає на коника, на якому катався сам Лампіан. Він підскакує на ньому, ніби мчить на справжньому коні, і цілиться з пістолета, мовби стріляє у тих, хто їде поперед нього. У своїй уяві він бачить, як вони падають, підпливаючи кров'ю. А кінь мчить усе швидше, басує, і він убиває всіх, бо всі вони солдати або багаті фазендейро[12]. Потім він грабує містечка, міста, поїзди, гасаючи із зброєю на своєму коні…

Настає черга кататися Безногому. Він вилазить мовчки, його охоплює дивне хвилювання. Він іде, як віруючий до меси, як закоханий до любої дівчини, як самогубець назустріч смерті, Іде блідий, але як досвідчений верхівець. Він сідає на синього коника із зірками, намальованими на дерев'яному крупі. Губи його міцно стиснуті, він не чує музики піаноли, а бачить тільки вогні, що обертаються навколо нього. Бачить тільки світла, які мчать поруч із ним, і в цю мить живе в ньому лише істота, яка ось тут на каруселі, яка їде на коні, як і всі інші діти, яка має дім, батька та матір, котрі люблять її і радіють їй завжди. Здається йому, що він один з цих дітей, і Безногий заплющує очі, щоб залишитися ще на мить таким для себе. Він заплющує очі і вже не бачить ні солдатів, які його побили, ні чоловіка з сигарою, що глузував з нього. Кангасейро забив їх, коли їздив туди. На своєму конику Безногий ніби летить над морем до зірок у найчудовішій у світі мандрівці, про яку ніколи не читав Професор, про яку ніхто й не мріяв. І серце його б'ється так сильно, що він притискає руку до грудей…

Карусель на площі працювала до пізньої ночі. О другій годині люди ще катались. Наступного дня Педро Куля, Гульвіса, Задирака і Професор займалися своїми справами й до каруселі не прийшли, хоча й умовилися зустрітися на площі годині о третій-четвертій.

Педро Куля спитав Безногого, чи добре навчився він управлятися з мотором. А тоді додав:

— Не важко буде тобі відіслати старого під яким-небудь приводом геть?

— Я вже знаю все назубок.

Професор, який грав у карти з Жоаном Здоровилом, підвів голову:

— Може, варто підскочити на площу під вечір? Як знати, а що, як витанцюється?

— Я піду, — сказав Педро Куля. — Але гадаю, всім нам там з'являтися не слід. Можуть запідозрити сторожі.

Кіт попередив, що ввечері у нього свій інтерес, а вночі він працюватиме на каруселі, отже він піти не зможе. Безногий посміхнувся.

— Дня не можеш прожити без тої своєї баби! Дивись, це погано скінчиться…

Кіт не відповів. Жоан Здоровило теж відмовився прийти ввечері. Він домовився разом з Божим Улюбленцем піти до Дони Аніньї на боби з шинкою. Врешті було вирішено, що на площі побуває лише кілька чоловік. Решта як собі захочуть, а увечері вони зберуться, щоб піти на карусель. Безногий попередив:

— Треба, хлопці, захопити бензин для мотора. Професор, який уже тричі виграв у Жоана Здоровила, віддав гроші для купівлі двох літрів бензину.

— Я принесу.

Але в неділю увечері до хлопців на склад прийшов падре Жозе Педро, один з небагатьох, хто знав, де мешкають капітани піску. Познайомився з ними він дуже давно. Сталося це через Гульвісу, який одного дня після служби заліз до ризниці в церкві, у якій правив падре Жозе Педро. Гульвіса заліз до церкви не з якоюсь певною метою, а просто з цікавості. Він належав якраз до тих, які живуть не зв'язані якимись життєвими умовностями. Він дозволяв життю плинути своїм плином і не перешкоджав ходу подій. У товаристві він діяв лише за намовленням. Залізав десь у дім, крав якусь цінну річ, але ніколи не збував її скупникам. Він приносив і віддавав її Педро Кулі як внесок у загальний казан. У нього було чимало друзів серед портових вантажників, у будинках бідняків Солом'яного містечка, у багатьох районах Баїї. Підгодовувався він то в одному домі, то в іншому і, як правило, нікого не відштовхував. Задовольнявся дівчатами, яких йому залишав Кіт. Він краще за будь-кого знав місто, його вулиці і всілякі закутки, де можна випити й потанцювати. Через певний час після того, як він вкладав щось у загальне господарство банди, Гульвіса знову робив над собою зусилля і діставав ще щось вартісне та віддавав його Педро Кулі. Але загалом він не любив праці — чесної чи нечесної. Він полюбляв годинами валятися на піску, спостерігати за пароплавами, просиджувати цілими вечорами навпочіпки