Леся Воронін - Таємне Товариство Близнюків, або Чудовисько озера Лох-Ойх та інші страховища, Леся Воронін

чагарниками, і рушили на розвідку. Попереду йшли ми з бабусею, за нами сунули Сімка і П’ятірка, а Зізі замикала наш невеличкий загін. Ми швидко опинилися на верхівці Трепа. Незважаючи на ранню годину тут вже кипіло життя. Я побачив, як тато несе сухі гілки, щоб підкинути їх до багаття, а мама готує сніданок. Певно, варить у казанку нашу улюблену страву – козацький куліш, рецепт якого передається в роду Джур з покоління в покоління. Решта їхніх товаришів поралися біля наметів, готуючись до чергового робочого дня.

– Ну от, бачиш, вся наша підготовка до складної операції виявилася непотрібною! – зрадів я. - Добре, що ми встигли прибути якраз на сніданок. Ти ж знаєш, який смачний куліш варить мама.

Я вже збирався бігти до батьків, але бабуся раптом міцно вхопила мене за руку й потягла за собою назад, у зарості чагарника. Зізі та її клони також відступили і запитально дивилися на пані Соломію.

– Що сталося? Хіба ти не бачиш – жодної небезпеки немає! – я хотів висмикнути руку, однак пані Соломія сказала спокійно, але твердо:

– Климе, ми не встигли. Це пастка! Ті, кого ти зараз бачиш і до кого хотів бігти, не люди. Це двійники твоїх батьків. Решту нашої команди також підмінили фабричними копіями. Пам’ятаєш, як вони сходили з конвеєра на секретній фабриці синьомордів?

– Звідки ти знаєш?!

– Знаю! Придивись, як вони рухаються ніби в уповільненій зйомці. І раз у раз повторюють ту ж саму сцену.

І справді, глянувши в бік польової кухні, я побачив, що тато знову несе хмиз до багаття, а мама так само мішає ложкою в казанку.

– Куди ж тоді поділася вся наша оперативна група? І де мама з татом?

– Сьогодні вони мали виступати на Міжнародній археологічній конференції у Глазго. Але, якщо зараз тут, на вершечку гори Треп, уже хазяйнують їхні дублери-близнюки, то, певно, щось пішло не так.

– Ми з П’ятіркою і Сімкою можемо розвідати ситуацію, – озвалася Зізі, яка досі мовчала й уважно прислухалася до нашої розмови. – Головне, щоб хтось показав нам дорогу до підземелля, де працює та фабрика з виготовлення близнюків. На нас ніхто не зверне уваги – ви ж казали, що у підземній галереї і на фабриці повно істот, які вже майже перетворилися на синьомордів. Вони просто вирішать, що у нас трьох процес переродження завершився.

Я з подивом виявив, що синьомордиха вільно розмовляє людською мовою. Адже досі Зізі спілкувалася зі мною лише телепатично. А чув я її тільки раз, коли вона смішно передражнювала Бака. Її манера говорити і голос трохи нагадували Луну-Лі.

– Отже, я проведу Зізі та її... – бабуся на хвильку замислилась, мабуть, вирішила, що клонами П’ятірку і Сімку називати незручно, – та її помічниць до підземної галереї і на місці розберуся, як Тюті вдалося розблокувати вихід та переправити двійників на поверхню гори.

– Це можу зробити я!

– Ні, Климе, у тебе буде інше завдання. Зараз часоліт перенесе тебе до замку Мак-Байбака, де ти побачишся з усіма, хто братиме участь в операції «Антижаб-4». Це найдосвідченіші члени ТТБ – ті, хто вже не раз зустрічався з синьомордами і знає, чого від них чекати. Головне — транспортувати на вершечок Трепа всіх близнюків Зізі. Сподіваюсь, наш друг-далекобійник не помилився і в його родича-мільйонера справді є власні вертольоти. Без цього здійснити мій план буде неможливо.

Я розумів – діяти треба швидко й рішуче, часу на суперечки немає. І хоча мені страшенно не хотілося залишати бабусю в товаристві цих трьох жабоподібних істот, кивнув головою і рушив до часольоту. Зайнявши місце водія, поклав долоню на пульт керування. Потім ввів точні координати і запрограмував переміщення так, щоб перед приземленням мій старенький жовтий «Запорожець» завис у повітрі над маєтком Мак-Байбака і я міг вибрати зручне місце посадки.

За лічені хвилини я вже оглядав шотландське володіння нащадка славного роду Байбаків. Величний старовинний замок, що стояв на березі озера Лох-Ойх, нагадав мені улюблені лицарські романи, дія яких відбувалася саме в таких місцях. Здавалося, на галявині перед замком зараз з’являться вершники, закуті в лати, з шоломами на головах і помчать назустріч одне одному, піднісши вгору гострі, мов бритва, мечі.

Проте часи лицарських поєдинків давно минули. Біля замку я побачив кілька десятків трейлерів, що перевозили цирк-шапіто. А неподалік від озера на злітному майданчику стояло аж три вертольоти марки Robinson. Там, недалеко від величезних гелікоптерів, схожих на гігантських комах-бабок, я й залишив у заростях шипшини свій непоказний старенький автомобільчик. Прямуючи до замку Мак-Байбака, я намагався уявити, як виглядає заможний родич мого друга Бака.

Розділ 19. Про особливості шотландського костюма і не тільки...

Наближаючись до замку Мак-Байбака, я помітив, що на великій галявині виростає цирк-шапіто. Кілька десятків робітників, одягнених в однакові комбінезони, спритно лазили по металевому каркасу, натягаючи на нього смугасте червоно-жовте шатро. Мені схотілося зазирнути всередину, але треба було негайно розшукати Жука, Зайця і Бака та разом з ними придумати, як закинути на вертольотах наш повітряний десант на гору Треп. Пані Соломія, Зізі та її блакитні клони чекали нашої допомоги.

Я озирався на всі боки, але поки що нікого із членів ТТБ не бачив. І раптом помітив, що на широких сходах біля гостинно розчинених дверей замку стоїть високий чоловік і махає мені рукою. Перестрибуючи через три сходинки, я швидко піднявся по сходах і застиг, розкривши від подиву рота.

Вбрання цей кремезний дядько мав надзвичайно екзотичне – я вперше побачив на сучасній людині справжній шотландський костюм. На його накачані плечі та груди був накинутий плед у чорно-червону клітинку. На голову він начепив вовняний берет-балморал з червоним помпоном зверху та двома шовковими стрічками ззаду. Замість звичних джинсів надяг картату спідничку-кілт. Спереду на пояс причепив маленьку сумочку-спорран, а на ноги натягнув білі вовняні гольфи-хоси. Я знав, що в давнину войовничі шотландці ховали в середину хосів гострі кинджали. Щоправда, із взуттям любителю традиційного шотландського одягу явно не пощастило. З-під блакитних бахіл, які він, певно, натяг, щоб не забруднити розкішну дубову підлогу в замку, просвічувало щось рожеве.

Я був настільки вражений, що на хвилину забув, нащо сюди прилетів. Цей чудернацький і для когось просто смішний одяг захопив мене не випадково. Розумієте, якось я знайшов у