Любава Олійник - Рута. Та, що вірить в кохання, Любава Олійник

Ми сиділи дружною компанією, вечеряли під розмірене тріскотіння ватри та ділилися життєвими історіями, згадували кумедні випадки з дитинства, розповідали про свої мрії та сподівання.

Світозар сидів поруч зі мною. Він часто торкався моєї руки, ніби випадково, заглядаючи в очі і лагідно усміхаючись. Я відчувала, як моє серце починає битися швидше, а щоки вкриваються ніжним рум’янцем.

Згодом вечеря перетворилася на справжнє свято. Хтось заспівував невибагливу, але душевну пісню, яку підхоплював увесь дружній колектив. Голоси зливалися в один гармонійний хор, створюючи особливу атмосферу єдності та тепла.

Василина з Іваном, взявшись за руки, перші почали виводити гучну слов’янську пісню. Світозар підтримав, і його соковитий бас накрив увесь спів своєю шаленою енергетикою. Меланія з загадковою посмішкою спостерігала за запалом друзів, тихенько наспівуючи мотив. Навіть кремезний Деян, здавалося, відтанув і весело підспівував, хоч і не знав слів. А тиха Одарина сперлася на плече Макара і солодко дрімала під звуки співу.

Світозар, помітивши мій спокійний, ледь відсторонений настрій, підштовхнув мене ліктем і підморгнув. А потім, голосно засміявся, витягнув з натовпу тих, хто вагався, і примусив танцювати по колу.

Цей перший вечір у Білій Вежі точно запам’ятається усім. Він був сповнений теплом, щирістю, єдністю та магією. Я відчувала, як моє серце огортається любов’ю та надією, і я знаю, що цей час, проведений тут, стане особливим етапом у моєму житті. Чи здолаю я всі випробування? Чи знайду відповіді на свої запитання? Час покаже. Але я вже знаю напевно: я не самотня, і поруч зі мною є вірні друзі, на яких завжди можна розраховувати. А може… і щось більше, ніж друзі.

Візуалізація до розділу:

Жива

Дар

Іржі