Дроянда - Шепіт у пітьмі , Дроянда

— Ти впевнена, що хочеш це бачити? — Артем підключав сферу до старого ноутбука, що стояв на імпровізованому столі в підвалі покинутого будинку.

— Це частина мене, — відповіла Соня тихо. — Я маю знати, що саме в мене вкрали.

Сфера заблимала — ніжне блакитне світло пронизало кімнату. В повітрі з’явилися голограми: формули, креслення, спогади… голоси. Її голос, молодий і натхненний. Думки, мрії.

Аж раптом — один файл не відкривався. Після кількох хвилин мовчання Артем прошепотів:

— Тут є щось заховане. Прихований протокол. Виглядає, як чийсь… журнал спостереження?

Соня наблизилась. На екрані з’явився новий файл:"Ніла. Архів. Програма “Оріон”."

Вона затамувала подих і відкрила його.

Запис 24. Ніла вивчає потенціал Соні. Якщо вона продовжить працювати в тому ж напрямі — доведеться втрутитись. Її ідеї небезпечні. Вона надто близько до істини. Можливо, використати метод із заблокуванням пам’яті.

— Це… — голос Соні зірвався. — Він не просто вкрав. Він спостерігав. Контролював. Маніпулював мною.

— І не тільки тобою, — прошепотів Артем. — Тут є ще імена. Твій університет. Люди, яких ти знала.

Соня ступила назад. Руки тремтіли. Раптом усе стало зрозуміло — чому її проєкти зникали, чому її "відлучили" після диплому. Вона була загрозою.

— Ти не сама в цій війні, — Артем торкнувся її плеча. — І ми не віддамо цю інформацію просто так. Але треба діяти розумно. Вони ще можуть полювати на нас.

Соня глянула на сферу, яка продовжувала блимати. В її очах запалився новий вогонь. Це вже було не просто про помсту. Це було про справедливість. Про свободу.

— Ми розпочнемо гру за нашими правилами, — сказала вона тихо. — І цього разу виграємо.

— Якщо ми викладемо це у відкритий доступ — вони прийдуть по нас, — сказав Артем, зводячи очі на Соню. — Але якщо цього не зробити, інші й далі стануть жертвами, як ти.

Соня сіла на підвіконня. За вікном шумів дощ, наче саме небо попереджало — вибір, який вони зроблять, матиме наслідки.

— Ми не можемо діяти самі. Нам потрібен хтось, хто зможе захистити нас хоча б на перший час. — Вона замислилась. — Пам’ятаєш Дар’ю з кібербезпеки? Вона зникла після останнього проєкту… Можливо, вона теж була замішана або знає більше.

Артем уже щось набирав на клавіатурі. Його очі світилися зосередженістю.

— Я запускаю копію інформації на зовнішній сервер із шифруванням. Якщо з нами щось станеться — дані підуть у мережу автоматично. Нам потрібен план Б.

Раптом з ноутбука пролунав сигнал:“Активовано зовнішнє втручання. Локалізація — Київ. IP відомий. Вхід через зовнішній канал."

Соня різко підвелась.

— Нас уже знайшли?!

— Ні… зачекай, — Артем вдивлявся в екран. — Це… Дар’я.

На моніторі з’явилось повідомлення:

"Я бачила, що ви дісталися до сфери. Час об’єднатися. Я знала, що Ніл стежив за тобою, Соня. Я — на вашому боці. Координати нижче. Прийдете — будьте обережні. Вони вже близько."

Соня й Артем переглянулись. Ця гра ставала дедалі складнішою, але тепер вони знали: вони не одні.

— Збирай речі, — сказала Соня. — Ми йдемо до Дар’ї. Це — наша перша справжня союзниця.