Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

чином, слідчий експеримент — це пізнавальна дія, суть якої полягає у виконанні досліджень, пов’язаних з перевіркою або встановленням будь-якого факту, явища, речі. Науковою основою слідчого експерименту є загальний експериментальний метод дослідження (пізнання теорії та практики, за І. Андрєєвим) та загальні положення його перевірки. У науці та на практиці з метою пізнання будь-якого явища, події їх відтворюють у натуральну величину або моделюють, тобто створюють матеріальну чи абстрактну (уявну) модель. Створену модель із додержанням певних відтворених умов спостерігають у процесі її зміни. У такий спосіб перевіряють факти, дії, властивості реальних об’єктів, встановлюють нові факти, ознаки та властивості реальних речей.

Ефективність застосування експериментального методу зумовлена дотриманням таких загальних положень:

• у дослідах (експерименті) необхідно використовувати реальний об’єкт або його модель (матеріальну, уявну);

• для здійснення експерименту необхідно відтворити такі зовнішні умови, які максимально наближені до умов, що існували на момент факту;

• змінювати зовнішні умови дозволяється залежно від мети дослідження;

• дослідні дії необхідно повторювати кілька разів.

Слідчий експеримент як слідча дія спрямований на розв’язання таких завдань:

• перевірити можливість сприйняття будь-яких явищ у певних умовах;

• встановити механізм або окремі елементи події злочину;

• перевірити слідчі версії та реальне існування конкретних фактів, явищ.

З урахуванням цих завдань у криміналістиці вирізняють три види слідчого експерименту:

• слідчий експеримент, що дає можливість установити факт почуттєвого сприйняття будь-яких явищ, тобто спрямований на перевірку стану органів чуттів людини (обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідка). Наприклад, перевірка можливості чути, бачити за певних умов;

• слідчий експеримент, що дає змогу визначити, чи може конкретна особа виконати певні дії, наприклад, подолати конкретну перешкоду, проникнути через отвір; чи вміє користуватися знаряддями, інструментами для виконання роботи, припустимо, відімкнути замок відмичкою, зламати двері домкратом. Інколи такий експеримент називають перевіркою професійних навичок, у тому числі злочинних (наприклад, чи зможе особа виготовити фальшиву монету);

• слідчий експеримент, що допомагає встановити можливість існування певного факту або механізму його виникнення (наприклад, постріл зі зброї без натискання на спусковий гачок, самозаймання певної рідини тощо).

Слідчий експеримент як слідча дія провадиться з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства, зокрема ст. 194 КПК України. Виконання цих дій допускається за умови, що вони не принижують гідності осіб, які беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров’я. Ці ж вимоги поширюються і на здійснення перевірки показань на місці.

Учасниками слідчого експерименту можуть бути: слідчий, працівники органів дізнання, прокурор; обвинувачений, підозрюваний, свідок, потерпілий; поняті, спеціаліст; експерт, громадські помічники, виконавці дослідних дій та інші особи, участь яких у здійсненні слідчого експерименту слідчий визнає за необхідну.

У разі здійснення слідчого експерименту для перевірки можливостей конкретної особи чути, бачити, сприймати певну подію або явище, а також при проведенні експерименту з метою визначення наявності в особи певних професійних навичок участь такої особи у експерименті є обов’язковою. В інших експериментах дослідні дії можуть бути виконані спеціально запрошеними особами — виконавцями.

Перевірка показань на місці. Проведення перевірки показань на місці є слідчою дією, яка має власну пізнавальну функцію. Вона схожа на огляд місця події та допит на місці події, однак не є ними. Жодна з цих слідчих дій не може замінити собою перевірку показань на місці, яка здійснюється з метою перевірки або уточнення свідчень підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка, що пов’язані з конкретним місцем. Слідчий має право за участю понятих, а за необхідності — і спеціаліста прибути з допитаною особою на зазначене місце та запропонувати їй показати обстановку, предмети, розповісти про обставини події.

Предметом перевірки показань на місці є не будь-які показання допитаної особи, а лише показання, які у той чи інший спосіб пов’язані з конкретним місцем. Таким місцем найчастіше є: місце події; приміщення і ділянки місцевості, де готувався або вчинявся злочин; місця, де сховані предмети та знаряддя злочину; місця, де переховувався злочинець або його співучасники.

Перевірка показань на місці є специфічною слідчою дією, пізнавальна суть якої полягає в тому, що слідчий у результаті виконання цієї дії отримує нову інформацію, яка дає підстави говорити про правдивість або неправдивість показань, що їх перевіряють. Така інформація з’являється у слідчого у результаті порівняння пояснень допитаної особи з реальною обстановкою на місці. Доказове значення отриманої інформації оцінюється, як правило з урахуванням результатів раніше виконаного слідчого огляду місцевості.

Як зазначає І. Пантелєєв, інформація, що її отримують у результаті перевірки показань на місці, характеризується співвідношенням даних, які виходять із чотирьох основних джерел (блоків інформації):

• інформація, що міститься у показаннях, які перевіряються;

• інформація, що міститься у показаннях, які особа дає на місці перевірки;

• інформація, джерелом якої є реальна обстановка на місці в її взаємозв’язку з обставинами вчинення злочину;

• інформація, що її отримано у результаті раніше здійсненого огляду цього місця.

Саме за допомогою визначення співвідношення зазначених чотирьох блоків інформації слідчий робить вірогідний висновок про правдивість або неправдивість свідчень, що перевіряються. Якщо інформація, що міститься у всіх перелічених блоках, збігається, то в цьому разі слідчий з високим ступенем вірогідності може вважати, що показання, які перевіряються, відповідають дійсності, і навпаки, наявність суттєвих розбіжностей у блоках інформації є підставою для висновку про повну або часткову невідповідність показань, що перевіряються, реальній дійсності. Так, якщо показання допитаної особи на місці та її попередні показання не відповідають реальній дійсності і суперечать результатам раніше здійсненого огляду, то найімовірнішим є висновок про недостовірність показань. Коли всі чотири блоки інформації не узгоджуються між собою, вірогідність недостовірності зростає ще більше.

Вивчення обстановки місця події, виявлення і вилучення слідів злочину та інших речових доказів не належить до пізнавальної функції перевірки показань на місці і є завданням іншої слідчої дії — огляду місця події. Не можна також відносити до пізнавальної функції цієї слідчої дії отримання від особи нових показань, бо це є функцією допиту. Змішування функцій перевірки показань на місці з оглядом і допитом є недопустимим.

Перевірку показань на місці здійснюють, як правило, після того, як це місце ретельно оглянув слідчий без участі допитуваної особи, бо участь цієї особи в огляді виключає можливість виконання перевірки показань на місці.

Необхідною умовою перевірки показань на місці є наявність добровільної згоди особи на виконання цієї дії.

2.2.2. Підготовка і тактика здійснення слідчого експерименту

Здійснення слідчого експерименту потребує дотримання загальних положень, сформульованих у ст. 194, 195 КПК України, а також розроблених у криміналістиці організаційних і тактичних положень (окремих принципів), серед яких особливе значення мають