Тетяна Барматті - Фея - Повелителька часу, Тетяна Барматті

– Звичайно, – кивнула фея, прекрасно усвідомлюючи всю небезпеку.

– Ти точно хочеш зараз піти? – Явно згадавши про їхню попередню розмову, уточнила спокійно жінка.

– Так. Мені пора.

– Тоді я зберу тобі сніданок у дорогу, – кивнула вона.

– Дякую, – подякувала Ліра, хоч у цьому не було жодної потреби. Поки навколо неї є природа, вона зможе знайти собі їжу, але відмовлятися від доброти Ерзи їй не хотілося.

Взагалі, Ліра щиро сподівалася, що зможе зустріти якомога більше істот з інших рас з таким самим добрим і терпимим серцем. Чого брехати, їй хотілося зібрати найцінніші спогади, щоб повернутися до лісу без жалю. А, можливо, навіть поговорити з Верховною феєю про те, щоб вони могли контактувати з іншими расами. Але це, безумовно, буде потім. Поки на неї чекала довга подорож.