Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

зустріч

Серце Ділана билося швидше, немов намагалося вирватися з грудей. Вони знайшли її. Рани на тілі кровоточили, і він розумів, що варто їх обробити, але думка про те, щоб ще відтягнути час перед зустріччю з Кейт, не здавалася йому прийнятною.

Ділан повернувся додому, намагаючись заспокоїти себе. Душ, холодний і швидкий, змив із нього запах бою. Він одягнувся, не витрачаючи часу на зайві рухи. Рішення було простим — треба їхати.

Він сів на переднє сидіння, без слів. Торік за кермом уже завів машину, і вони мчали крізь ніч, коли вулиці були порожніми, а ніч поглинала місто. Ліхтарі залишали лише тіні, що танули в темряві, але в серці Ділана серце билося як ніколи швидше.

— Ми на під’їзді, — порушив тишу Торік. — Той занедбаний будинок на околиці. Там вона. Вона вибрала його, бо його важко знайти.

Машина спинилася біля будинку, що виглядав майже як частина лісу. Тінь дерев огортала його, а мох на даху і скрипучі віконниці надавали йому вигляду забутого місця. Тільки світло ледь помітної лампи з вікна свідчило, що всередині є хтось живий.

Ділан вийшов з машини, відчуваючи прохолоду ночі, що стискала його легені. Оточуюча тиша була майже гнітючою.

— Ти готовий? — запитав Торік, подивившись на нього.

Ділан не відповів словами. Лише коротке, рішуче кивання. Так, він був готовий.

Кроки були тихими, але кожен з них розривав мовчання ночі. Ділан підійшов до дверей. Його серце билося гучніше, ніж коли-небудь. Він не вагався, навіть не думав про церемонії — все мало бути швидко, і все повинно було завершитися сьогодні.

Тиша, що панувала навколо, ніби затягувала кожен звук, коли він підійшов до старих дверей. Він постукав. Ті тихі удари здалися гучними в цій безмовній порожнечі, і він чекав, не рухаючися. Боявся зробити зайвий рух. Іноді здається, що лише в тиші можна почути, як б’ється твоє серце.

Його погляд був прикований до дверей. Як тільки вони відчинилися, Ділан побачив Кейт. . Він часто уявляв цю зустріч, але в цей момент просто завмер. Йому було важко знайти слова, тому він мовчки спостерігав за нею.

— Чого тобі? – дратівливо запитала Кейт.

— Це все, що ти мені можеш сказати?

Кейт спробувала закрити двері, але Ділан зупинив їх і зайшов у будинок. Її обличчя виражало невдоволення.

— Бачу, на цей раз ти не прийшов сам, - Кейт кивнула в бік інших перевертнів.

— Ну, ти ж завжди любиш сюрпризи та гостинність, тому я вирішив перестрахуватися.

— Байдуже, можеш зачекати на вулиці до ранку

— Ти в своєму розумі? – запитав Ділан, підходячи до неї.

На обличчі Кейт з’явилася гримаса невдоволення, і вона зробила кілька кроків назад.

— Ну і запах від тебе... Бездомні собаки після дощу мають приємніший запах.

Ділан принюхався. Він не відчував жодного неприємного запаху, але поглянув на Кейт з недовірою.

— Якщо через тебе мене вирве, ти сильно пошкодуєш, - її голос звучав загрозливо. – Йди.

— Куди йти? – здивовано запитав Ділан. – Ти їдеш зі мною.

— Зараз я нікуди з тобою не поїду, – відповіла Кейт, знизуючи плечима. – Я піду в свою кімнату, ляжу в своєму ліжку і буду спати до ранку. А ти просто провалюй із мого будинку.

Кейт розвернулася і пішла в свою кімнату, не обертаючись. Ділан стояв кілька секунд, мовчки спостерігаючи за її відходом. Його серце билося швидше, але він не поспішав її наздоганяти.

Він глибоко вдихнув, намагаючись стримати роздратування, і, не промовивши більше ані слова, підійшов до виходу. Кейт вже була в кімнаті, і він не мав наміру заважати їй. Вийшовши з будинку, Ділан зупинився на порозі, оглянувши околиці.

Ділан сів у машину, не промовивши ані слова. Торік також мовчав, знаючи, що зараз не час для розмов. Вони просто сиділи в тиші, кожен у своїх думках, чекаючи на ранок. Вулиці були порожні, ніч повільно відступала, залишаючи місце для першого світла. Всі ці години мовчання тільки посилили внутрішній конфлікт Ділана, але він не мав відповіді на питання, яке турбувало його.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍