Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Розділ 5. Донос

Це був просто якийсь жах. Справжній, шалений кошмар, від якого ніяк не вдавалося прокинутися!

Після того разу лорд ректор ще кілька разів розважався зі мною. Ні-ні, я все ще залишалася незайманою! І співати його пісні мені також більше не доводилося. Але те, що він робив зі мною, все одно було дуже непристойно! Іноді Мирослав Поплавленс приходив до моєї кімнати в підземеллі замку, іноді виловлював просто в коридорах і тягнув у якийсь затишний куточок. А то й зовсім закривався зі мною прямо в спорожнілій аудиторії! І кожен раз, немов відверто знущаючись, змушував мене знімати з ним крінжові відео в тікток.

Все це було нестерпно. Здавалося, ще трохи ОСЬ ТАК, і я просто збожеволію! Мені вже вночі навіть почала снитися тітка Авдотья, яка з розчаруванням дивиться на мене, осудливо хитаючи головою. А ще бакалійник Ванька, який з презирством заявляв, що вже не збирається зі мною одружитися, бо я така брудна. І з огидою відвертаючись, йшов свататися до Євлампії, старшої дочки господаря водочной лавкі. Ну так, звичайно, Євлампія значно завидніша наречена! Перша дівка на дєрєвнє, та ще й з родини такої шановної, куди мені до такої. Та дівчина на кшталт мене мала відразу Ваньку ловити, щойно посватався, а не повертатися до України, а потім ще й вступати вчитися до КНУ. Тепер же ж потяг уже пішов напевно! Якщо ж ректор справді забере мою цноту, то до дєрєвні Хрустальная Залупьонка мене більше й не пустять, не приїду я вже до тітки Авдотьї, не візьму участі в щорічному змаганні з ліпки караваїв із гівна! Як мені тоді таке горе пережити?

Але якщо не зробити нічого радикального, все справді саме цим для мене і закінчиться! Виходить, я просто зобов'язана терміново придумати, як покласти край цьому неподобству.

Потрібно було міркувати логічно. Тут, у Таємній Академії, Мирослав Поплавленс був цар і бог. Найвища інстанція, носій абсолютної влади. Ось тільки за межами замку, напевно, було чимало людей, які стояли над ним! І якщо подати на ректора скаргу цим людям, якщо вони дізнаються про те, що цей чоловік дозволяє собі до студентів у своєму маленькому закритому королівстві, йому це, напевно, так просто з рук не зійде!

Проблема була в іншому: можливості зв'язатися з будь-ким за межами академії, серед того і з керівництвом міністерства магії, не було. Жодного зв'язку із зовнішнім світом. Лише єдиний телефон… що знаходився в кабінеті ректора. І до нього мене звичайно не пустять! Тим більше не дозволять дзвонити вищому керівництву, щоб дати побідкатися на лорда Поплавленса!

І все ж, я не збиралася здаватися. У мене була мета, хоч і примарна. Деякий час я перебувала збентежена, намагаючись зрозуміти, як діяти, і зрештою прийшла до рішення: треба пробратися до кабінету ректора, коли в ньому нікого не буде, і зателефонувати звідти.

Завдання було непростим, тож я зайнялася розробкою плану. Для початку витратила кілька днів на спостереження за кабінетом та приймальнею, щоб вивчити розпорядок дня ректора та його секретарки (яка, як не дивно, теж була носійкою червоної стрічки, ще й із трьома золотими смужками! І здається, її я теж бачила в кліпі «Айзбержина ти моя, айзбержина»). А потім приступила до розробки операції з проникнення у свята святих Таємної Академії.

І ось настав день, в який мало вирішитися все. Секретарка йшла на обід о другій годині і поверталася о третій. Ректор також у цей час був відсутній. А отже саме ця година була найбільш підходящою для того, щоб діяти.

Почекавши, поки довгонога брюнетка піде, я підкралася до дверей і скористалася ключем, який напередодні витягла з мантії ректора під час однієї з його дивних забав, щоб зробити дублікат. На той час практичні заняття вже почалися, і я знала, як за допомогою магії за кілька секунд зробити зліпок якоїсь речі, і потім відлити її копію.

На щастя, замок тут був звичайний, не магічний — мабуть, лордові Поплавленсу навіть на думку не спадало, ніби хтось вирішить вламуватися в його особистий кабінет. Та й, як я зрозуміла, крім єдиного телефону там і не було нічого важливого, на що студенти могли б спокуситися, незважаючи на ризик. Зрештою, це був не склад із усякими ніштячками, та й база з особистими справами та оцінками студентів перебувала не тут. Тому замок без додаткових заклять виглядав загалом щось логічно.

Злодійкувато оглядаючись, я швидко вставила ключ у замкову шпарину, двічі його повернула і прослизнула за двері, відразу ж їх за собою і зачинивши.

Приймальня, в якій зазвичай сиділа секретарка, була на вигляд одночасно простою та дуже стильною. Без «синдрому Пшонки», але представницько: стіни, оббиті дерев'яними панелями, великий робочий стіл із темного дерева, диван та офісні крісла для відвідувачів, парочка картин та масивна шафа для паперів. А праворуч від входу — важкі різьблені двері, за якими знаходився безпосередньо кабінет.

Час пішов на хвилини. Чим швидше я звідси заберуся, тим краще — зазвичай ні секретарка, ні ректор не поверталися раніше, та все ж не варто було ризикувати і затримуватися тут на ще довше. Тому я квапливо відчинила двері і забігла до кабінету, всередині якого буквально все дихало силою та міццю! Масивні різьблені шафи, величезний гарний стіл із червоного дерева, м'які дивани з багатою на вигляд оббивкою, оксамитові штори… І бажаний стаціонарний телефон, що стояв на невеликому столику поруч із робочим столом.

Номер. Мені потрібний номер, за яким дзвонити. Сама я, звичайно, не знала номерів зв’язних від міністерства магії на станції «Академік Вернадський», а також посадових осіб, з якими можна було зв’язатись за прямою лінією через станцію як вузол. Тому моя надія була на інше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍