Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Сумніваюся, що лорд ректор тримає в пам’яті номери телефонів, за якими йому може знадобитися зателефонувати. Отже, десь тут, зовсім неподалік апарату, має бути прихований телефонний довідник. І найімовірніше він саме на папері, а не на електронному носії.

Розім’явши пальці, я почала шерстити кабінет, і ось удача посміхнулася мені: в одній з висувних ящиків столу знайшовся кишеньковий блокнот у рельєфній шкіряній палітурці. І відкривши його, я побачила короткий список номерів телефонів. Змочуючи пальці слиною, я почала гортати сторінки, одну за одною, швидко переглядаючи список імен і підписаних під ними посад…

Ось він! Максим Щілина, голова міністерства магії! Так от як виявляється звали того дідуся? Якось неввічливо вийшло, що я тоді так і не спитала його імені. А й справді, адже він назвав тільки свою посаду, але не ім'я…

Втім, поміркую про це пізніше. Зараз головне — зв'язатися з ним! Тому тримаючи перед очима блокнотик із відкритою потрібною сторінкою, я підняла трубку вінтажного телефону, притиснула її до вуха… і вже підносячи пальці до диска набору, почула тишу.

Як? Невже зламався? Але ж не може такого бути!..

— Вітаю, студентко Мальва! — почула я разом із стриманими, повільними та цинічними кожним своїм звуком оплесками.

Матінко, ні!

Ректор стояв поруч зі мною, з'явившись нізвідки. І посміхався так, щоб не залишити найменших сумнівів у тому, що знав про все від початку і весь цей час спостерігав за мною!

Тремтячи, я випустила з рук блокнот і телефонну слухавку.

— Обережніше, студентко! Не псуйте ще більше державного майна, — з глузуванням хмикнув ректор, спритно підхоплюючи предмети на льоту, щоб покласти їх на столик. — Так, мабуть, цей телефон не працює. Власне, він ніколи не працював.

— Тобто, академія взагалі не має жодного зв'язку із зовнішнім світом?

— Як же, має, — знизав плечима чоловік. — Тільки це не стаціонарний телефон! Погодьтеся, було б дуже клопітно протягати лінію сюди. Та й мобільний зв'язок тут також не ловить. Тому в мене спеціальний мобільник, що працює безпосередньо через супутник. Такий зв'язок коштує недешево, але значно практичніший, ніж прокладати в Антарктиці кабель для стаціонару, або встановлювати і обслуговувати вежу мобільного зв'язку.

— Логічно, — проковтнула я, задкуючи назад, поки мої стегна не вперлися в стіл.

— То, може, розкажете, чому ви вирішили зателефонувати голові міністерства магії? — промовив лорд ректор, наступаючи на мене, і притискаючись до мене всім своїм широкоплечим тілом! — Так, не здумай брехати, Марічко, — додав він, легко притримуючи пальцями мої вилиці, щоб позбавити мене можливості відвести погляд. — Говори!

— Я… Я просто хотіла…

— Що ти хотіла? — прогарчав чоловік, притискаючись до мене стегнами! — Негайно відповідай, що ти збиралася зробити? Ми знаємо відповідь. Але якщо зараз ти вирішиш брехати мені, тобі це закінчиться значно гірше.

— Я збиралася поскаржитися до міністерства на ваші неподобства! — пропищала я, дрібно затремтівши від страху.

— Яка неслухняна дівчинка, — прошепотів лорд Поплавленс в міліметрі від моїх губ, щоб миттю жадібно в них впитися, злегка покусуючи! — Вломилася в мій кабінет, та ще й з такою огидною метою… Гадаю, ти розумієш, що заслужила справжнісіньке покарання, — додав він, розірвавши поцілунок. І почувши ці слова, я тихенько скрикнула від страху.

Знову накинувшись на мої губи, наче зголоднілий звір, ректор скинув з краю столу всі папери та канцтовари, педантично розкладені по стільниці. І підхопивши мої стегна, легко посадив на нього!

— Ви хочете це зробити зараз? — простогнала я, захоплена вихором страху... і пристрасті, яка налякала мене саму! — Хочете… хочете силою взяти мене прямо у своєму кабінеті?

— Не зовсім, — хрипко прошепотів ректор. — Я не розв'язуватиму твою стрічку зараз, і вийшовши з цього кабінету, ти все ще залишишся незайманою. Але ти мене зараз все ж таки розважиш, — додав він, вмикаючи великий плазмовий телевізор, на якому… була відкрита програма караоке.

О, ні, тільки не це! За секунду до того, як ректор знову заволодів моїми губами, я почула перші ноти і зрозуміла, що він мав на увазі! І від цього розуміння ледь не зомліла, безвільно обм'якнувши в обіймах лорда Поплавленса. Звичайно, тітка Авдотья не розповідала мені нічого про таке, ніколи. Що таким взагалі займаються я дізналася з розмов у гуртожитку КНУ, і відчуваючи інтерес, який лякав мене саму, пошукала на цю тему інформацію в інтернеті. Те, що я там прочитала, мене не на жарт збентежило і налякало! Тож я пообіцяла самій собі, що ніколи, нізащо сама таким не займатимуся... хіба що чоловік вирішить зажадати у мене такого, тому що, як наставляла тітка Авдотья, чоловікові ні в чому відмовляти не можна. Хоча сумніваюся, що Ванька (вийди я справді за нього заміж) захотів би чогось настільки вульгарного!

...От тільки ректор не був Ванькою. Цілком ні в чому не був на нього схожий. Тому мене й тягнуло до нього так сильно. І саме тому я мала вирватися з його полону, адже в ньому моя смерть!

Але вже надто пізно, вірно? Зі мною зараз зроблять те, після чого мені залишиться тільки збожеволіти, усвідомлюючи, що впала до рівня останньої брудної дівки!

Коли ректор, випустивши мої губи, я знову побачила екран, втрачаючи останні сумніви щодо пісні, яку мені належить співати, і тихенько скрикнула.