LikoDan - Нове життя, LikoDan

Розділ 15. Судний день

 

Усі зусилля Зої були марними. Через кілька днів після допиту її таки заарештували. Випливли нові докази — відбитки пальців на зброї, відеозаписи сумнівного походження та фінансові документи, які, як стверджували слідчі, пов’язували її з убивством Артура Грейсона. Зоя не розуміла, як усе це могло статися. Її світ стрімко руйнувався, а кожен крок наближав до прірви.

Вона сиділа у холодній камері, втомлена й розбита. Її адвокат, Олівер Вільямс, намагався переконати її не втрачати надію. Але в глибині душі Зоя вже не вірила, що можна щось змінити.

Засідання суду проходило у великій залі з високими стелями та важкими дерев'яними лавами. Повітря було напруженим, у кожному русі відчувалася тривога. Усі місця були зайняті журналістами, спостерігачами й випадковими глядачами, які прийшли побачити «сенсацію».

Зоя стояла біля свого адвоката. Її руки тремтіли, але вона намагалася триматися. Вона знала: тепер усе залежить від справедливості цього суду.

На підвищенні сидів суддя — суворий чоловік середнього віку з холодним, невиразним обличчям. Присяжні, дванадцять осіб, спостерігали за всім, що відбувається, з різним ступенем зацікавленості й недовіри.

Прокурор, високий чоловік із гострими рисами обличчя та владним голосом, почав із вступної промови:

— Шановний суд! Сьогодні ми зібралися, щоб розглянути справу про жорстоке вбивство Артура Грейсона. У нас є всі докази, щоб довести, що Зоя Мюлле — це холоднокровна вбивця, яка розправилася зі своєю жертвою заради власної вигоди.

Ці слова, як удари молота, били по свідомості Зої. Вона стиснула кулаки, намагаючись утримати сльози.

— Прокурор викликає на допит свідка Джеймса Боарда, чоловіка покійної Анни Боард, — оголосив суддя.

Зала завмерла. Джеймс піднявся і повільно підійшов до трибуни для свідків. Його обличчя було виснаженим, очі — червоними від втоми та, можливо, від сліз. Він дивився на Зою так, ніби бачив перед собою ворога.

— Пане Боард, розкажіть, що ви знаєте про підсудну, — попросив прокурор.

— Зоя була подругою моєї дружини. Я довіряв їй… Але після смерті Анни й нашої доньки все почало змінюватися. Я дізнався, що Зоя була втягнута у фінансові махінації. Артур Грейсон погрожував викрити її, і саме тому вона його вбила. Вона хотіла замести сліди.

— Чи є у вас докази цього? — спитав прокурор.

— Так. Ось копії банківських транзакцій, які вказують на те, що Зоя переводила гроші на рахунки підставних компаній, пов’язаних із Грейсоном. Ці документи знайшли в офісі Грейсона після його смерті.

Зоя не могла повірити своїм вухам.

— Це брехня! — вигукнула вона. — Я ніколи не робила цього! Джеймс, ти знаєш, що це не правда!

Суддя вдарив молотком по столу.

— Тиша в залі!

Захист адвоката

Олівер підвівся і підійшов до Джеймса.

— Пане Боард, чи знали ви, що ці документи могли бути сфабриковані? Чи є у вас докази, що це справжні транзакції, а не підробка?

— Я впевнений у своїх словах, — холодно відповів Джеймс. — Цього досить.

Олівер повернувся до судді.

— Я прошу врахувати, що ці докази не були перевірені незалежними експертами. Вони можуть бути підробленими. Моя клієнтка стала жертвою змови.

Суддя знову вдарив молотком.

— Дякую, адвокате. Присяжні зроблять свої висновки.

Після кількох годин обговорення присяжні повернулися до зали суду. Усі затамували подих. Головуючий присяжний піднявся і промовив:

— Ми визнали підсудну, Зою Мюлле, винною у вбивстві Артура Грейсона.

У залі пролунав приглушений гул. Зоя відчула, як її серце розбивається на тисячі уламків.

Суддя підвівся, його голос був холодним і беземоційним:

— Зоя Мюлле, суд визнає вас винною за статтею 115 Кримінального кодексу про умисне вбивство. Вам призначається покарання у вигляді 25 років позбавлення волі.

У Зої потемніло в очах. Усе навколо злилося в один суцільний гул. Вона чула голоси, відчувала, як охоронці беруть її під руки, але це було ніби уві сні.

— Ні… Це не може бути правдою… — прошепотіла вона. — Я не робила цього…

Вона подивилася на Джеймса, який стояв осторонь із холодною посмішкою на обличчі. У його очах не було жалю.

— Хтось мене підставив… І він це знає.

Зоя зрозуміла, що це ще не кінець. Але тепер її шлях до правди став ще важчим і темнішим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍