Харукі Муракамі - Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі

Я й не очікую, що мене цього навчать. Я тут тому, що мені потрібен час і вільна атмосфера. Крім цього, я більше нічого тут не шукаю. Передусім, якшо вже дискутувати в академічному середовиші про те, що ж таке — мислити власною головою, потрібно дати наукове визначення. А це вельми складно. Творчість — це не що інше, як осмислене наслідування. Так каже реаліст Вольтер.

— Ти також такої думки?

— У будь-чому є щось таке, як рамки. І у мисленні теж. Не потрібно їх щоразу боятися, але боятися поламати також не можна. Це дуже важливо, щоби звільнитися. Повага і ненависть до рамок. Важливе в цьому житті завжди вторинне. Я можу сказати лише це.

— А можна запитання? — спитав Цкуру.

— Звичайно.

— У багатьох релігіях пророки отримують вість від абсолюту в глибокому трансі.

— Саме так.

— Це відбувається поза власною волею. Неконтрольовано, так?

— Саме так.

— І ця вість виходить понад рамки окремого пророка та починає функціонувати в універсальному вимірі, так?

— Саме так.

— У цюму немає ані суперечності, ані вторинності, так?

Хайда мовчки погодився.

— Ну тоді я не розумію. Якщо це все так, то наскільки тоді має значення свобідна воля людини?

— Чудове запитання, — сказав Хайда. А тоді усміхнувся. Його усмішка нагадувала усмішку сонного кота, що розлігся на сонці. — Поки що я не можу на нього відповісти.

У вихідні Хайда залишався у Цкуру ночувати. Вони до пізньої години бесідували, потім Хайда стелив собі на розкладній канапі і вмощувався спати. А зранку варив каву, смажив яєчню. Він був дуже вибагливим до кави і завжди приносив із собою добірно обсмажені запащні зерна та маленький електричний млинок. Добра кава була для нього єдиною розкішщю, яку він собі дозволяв у скромному побуті.

Цкуру відчував довіру до свого нового друга і відверто розповідав йому про себе багато чого. Але старанно уникав згадок про чотирьох чудових друзів у Нагої. Йому було важко про це говорити. Рана була ще надто свіжою, надто глибокою.

Навіть у товаристві свого молодщого приятеля він не міг цього забути. Хоча слово «забути» неправильне. Біль від того, як його навідліг відрубали від себе найкращі друзі, нікуди не зник. Просто тепер він надходив приливами. Одного разу вода б’є під ногами, іншого ледь видніє в далечіні. Цкуру відчував, що дуже-дуже поволі, але все ж таки він пускає корені у новий грунт під назвою Токіо. У нього тут починає творитися нове життя, хоча й самотнє і непримітне. Життя в Нагої стає минулим, подекуди навіть видається чимось чужим. Без сумніву, це поступ, яким він завдячує своєму новому другові.

Про все Хайда мав свою думку, міг її логічно висловити. З кожною зустріччю повага Цкуру до молодшого за віком друга глибшала. Але, з іншого боку, Цкуру не розумів, що ж таке у ньому самому привабило Хайду, що його зацікавило. Хоч би там що, забуваючи про плин часу, хлопці захоплено бесідували й обмінювалися думками про все на світі.

Але коли Цкуру залишався наодинці, йому все-таки праглося дівчини. Йому хотілося обняти її, ніжно гладити її тіло долонями, міцно вдихати його запах. Цілком природне бажання здорового молодого чоловіка. Але коли він намагався уявити собі жінку як таку, обійняти її, чомусь в його уяві автоматично виринав образ Білої та Чорної. Вони з’являлися в його уяві завжди разом, завжди нероздільні. І через те на Цкуру нерідко нападала чорна безнадія. «Чому і тепер це мусять бути ці двоє? Вони ж мене навідліг відрубали від себе. Вони сказали, що не хочуть мене ані бачити, ані чути. Чому вони просто не зникнуть непомітно з мого серця?» Цкуру Тадзакі було двадцять років, але він ще ніколи не мав жінки. Та що там, він ще не цілувався з дівчиною, ні з ким не тримався за руку, навіть не ходив на побачення.

Цкуру часто думав, що у нього є якась кардинальна проблема. Якась перешкода перепинила природний плин його душевного житгя — і щось у ньому викривилося. Він не міг розрізнити, чи ця перешкода виникла через розрив із його чотирма друзями, а чи була в ньому від народження.

Одного суботнього пізнього вечора хлопці порушили тему смерті. Яке значення має те, що людина мусить умерти. Яке значення має те, що людина мусить жити з передчуттям того, що вона умре. На цю тему вони говорили переважно в абстрактній площині. Цкуру хотів зізнатися Хайді, наскільки близько до смерті він існував певний час та як це змінило його душу і тіло. Хотів розповісти, які дивні краєвиди йому тоді ввижалися. Але, почавши про це розмову, він був би змушений розповісти все від початку до кінця. І тому, як завжди, переважно слухав, а Хайда говорив.

Коли вже годинник перевалив за одинадцяту вечора, теми вичерпалися і в кімнаті запала тиша. Зазвичай на цьому моменті хлопці припиняли розмови і розходилися по кімнатах готуватися до сну. Обидва не любили зранку довго спати. Однак Хайда не ворушився, сидячи на канапі зі сплетеними по-турецьки ногами, заглибився у думки. А тоді заговорив якось невпевнено, наче не міг наважитися, що було йому зовсім не властиво.

— Я знаю трохи дивну історію про смерть. Мені її розповідав батько. Це трапилося, коли йому виповнилося двадцять. Тобто саме стільки, скільки мені зараз. Я запам’ятав цю історію слово в слово, бо батько розказував її мені багато разів. Дивна історія, і я досі не можу повірити, що з кимось могло таке трапитися. Однак батько про такі речі не говорив би неправди. Він не вміє нічого вигадувати. Окрім того, як сам знаєш, коли людина розказує байки, то з кожним разом якісь дрібні деталі змінюються. То перебільшує, то забуває, що і як розповідала попереднього разу... Але батькова історія у кожній деталі завжди була такою самою. Тому я гадаю, що це справді з ним трапилося. Я йому вірю, бо я його син і добре знаю свого батька. Але позаяк ти мого батька не знаєш, то сам вирішуй, вірити чи ні... Можеш вважати це народним переказом або оповідкою про нечисту силу. Хоча історія сама довгенька і час пізній, можна я тобі розповім?

— Звичайно, мені ше не хочеться спати, — відповів Цкуру.

5

— В юності один рік мій батько прожив у мандрах, —