Оля - Піратський скарб, Оля

Світ хитався. Так стоп. Ні, не світ, а корабель, але після вчорашнього він хитався вдвічі сильніше, ні, втричі. Десь поруч хтось голосно захропів, а піднявши голову з підлоги я побачила своїх матросів, які спали просто на підлозі, на бочках та скринях, навіть під столом.  В трюмі тхнуло тютюном, ромом і вчорашньою гулянкою. Навіщо я стільки пила?

І я не можу зрозуміти навіщо було стільки пити.

Помовч.

-Хай мене поб'є грім.

Простогнала я та провела рукою по обличчю. Я спробувала встати. Цього разу вдалося. Ледь тримаючись на ногах я дісталася дверей та вийшла на палубу вдихаючи свіже морське повітря. Море було ніби ковток свіжого повітря. Холодний вітер вдарив у обличчя, змушуючи трохи протверезіти

І хоча голова гуділа одне я знала точно-вечір вдався на славу, але потрібно братися за роботу. Я піднялася на капітанський мостик та там зустріла Дрейка, що стояв біля штурвала. Він один з небагатьох хто залишився майже тверезим.

-Скільки нам до затоки Бурунів?

-До півночі будемо там. Все готово, вам з Алісою потрібно тільки направити корабель.

-Чудово, ти ж пам'ятаєш, що ти разом з іншими будеш в цей час в трюмі?

-Звісно пам'ятаю.

-Тоді це чудово.

                             ***

Чорне море вирувало, а корабель ковзав крізь темні хвилі. На чорних, гострих каменях сиділи прекрасні істоти, русалки. Срібне волосся струменіло по їхніх плечах та каменях. Вони співали, а їхня прекрасна мелодія огортала корабель, але на нас їхній голос не діяв. Всі чоловіки зараз знаходилися в трюмі й заманювати у свою пастку нікого.

Я злорадно посміхнулася, а їхні прекрасні риси обличчя в мить спотворилися. Губи розтягнулися в нелюдській усмішці, оголюючи ряди тонких, голчастих зубів, а їхні загнуті кігті простягалися вперед.

Ці істоти скреготали зубами, шипіли, а вітер підхоплював їхній жахливий сміх, який змушував холонути кров. В мить вони зіскочили з каменів та почали підбиратися до корабля.

-Алісо, тримай штурвал, а я буду захищати нас.

На корабель почали застрибувати русалки. Я вихватила шаблю та почала рубити перших хвостатих, що замахувалися на мене своїми довгими кігтями. З часом на мене лізло вже 4 потвор, але я не здавалася та не підпускала їх до Аліси.

Ти ж дух, невже не можеш домовитися з цими потворами?

Ні, це твоя справа.

Ну дякую тобі, так допоміг мені.

Русалки кидалися вперед такі невагомі, швидкі та безжалісні, вони рухалися так ніби досі знаходилися в воді. Вони ухилялися від ударів та вгризалися в мою плоть, але я відкидала їх від себе. Я збивала їх одна за одною назад у воду. Ненавиджу цих потвор.

Одна з них кинулася прямо на мене, але я зустріла її точним ударом в голову і вона завила вивертаючись. Я скинула її у воду, але тут за спиною почула постріл і повернувшись побачила Дрейка з пістолем у руці.

-Я у тебе в боргу.

-Розрахуємося якось.

-Що ти тут робиш?

-Мені потрібно було дозволити вбити тебе?

Парирував він відбиваючись від чергової потвори. Як тільки русалки побачили чоловіка одразу почали співати, але о боги, на нього це не діяло, він навіть не змінивши виразу обличчя ринувся у бій разом зі мною.

Чому їхній спів не діє?

Я сам не розумію, на своєму віку я ще такого не бачив.

-Чому їхній спів на тебе не діє?

-Довга історія, невже в цій ситуації ми будемо думати про це?

-Ти правий, давай скоріше випотрошимо цих риб. З хвоста може вийти красиві чоботи.

-Тобі не вистачає речей?

-Я жінка, нам їх завжди мало.

-То он воно як.

Русалки заганяли нас в глухий кут, їх було занадто багато.

Я нагадаю тобі, що ти можеш користуватися магією, я з задоволенням тобі допоможу.

Але навіть з магією я не впораюся з ними.

Ти недооцінюєш себе та мене. З роками мої сили збільшилися, а ти донька своєї матері, тому в тебе все має вийти.

Що мені робити, Фліксе?

То ти готова до використання магії?

Готова, чорт тебе дери.

Я злилася не на жарт, в такій ситуації він замість того, щоб одразу сказати тягне до останнього.

Тобі потрібно скласти руки в пас.

-Дрейк, прикрий мене.

-Ти щось задумала. Рознеси їх.

-Я спробую.

А без пасів можна користуватися магією?

Хоч ти й донька своєї матері, але така магія ще не для тебе.

Зрозуміла.

Склади кисті разом, пальці трохи зігнуті, розслабся, напруження тільки спотворить пас. Повільно промовляючи заклинання махни пальцями.

Я не знаю заклинань.

Omnia obliviscantur et ad lapides suos revertantur. Повтори й використовуй пас.

Моє серце билося ніби шалене, а руки самі склалися в дивний пас, пальці зігнулися, а з моїх вуст злетіли дивні слова. Я не знала, що вони означали, прохання, прокляття чи щось інше. Я обіцяла, що не буду як мама, але я стала точною копією її. Так казали всі. З дитинства мене порівнювали з нею і єдине за що я чіплявся це за магію. Я ніколи не буду як вона. Я не помру так рано через використання магії. Мало хто знав, але магія вбивала. Вона повільно пробирається в наше тіло та душу і знищувала нас і тільки особливо сильні маги могли використовувати магію і не вмирати. Особливо сильна магія знищувала нас, людей, але ми все одно її використовували і я не була винятком. Колись я розплачуся за це спасіння, але зараз головне це вижити, бо я тут не одна, якщо я не врятуюся, то й інші навряд виживуть і наші жертви стануть марними.

З моїх пальців вирвалася темрява, яка одразу огорнула їх. Вони зупинилися. Більше не нападали на нас.

-Магія.

-Так, магія.

Що за заклинання я використала?

Я забутий дух, люба, не важко здогадатися, що в моїх силах. Я ненадовго втратила пам'ять і зараз вони у твоїй волі.

Тобто?

Накажи їм щось.