Оля - Піратський скарб, Оля

-Які наші втрати?

-Порівняно з нашими очікуваннями втрати досить незначні п'ятеро піратів, двоє з яких були моїми, троє твоїми, Авро.

-На скільки ми розраховували?

-Не менше семи. Команда спрацювала злагоджено, тому втрати не великі, але далі затока бурунів.

-Коли ми дістанемося затоки Бурунів?

Запитала Аліса, яка сиділа в одному з крісел навпроти стола, поряд з нею сидів Карлос та батьків помічник Ротті. Батько сидів за столом, а ми з Дрейком стояли біля дверей.

-Шлях займе приблизно два дні, враховуючи втрату швидкості.

-Це не проблема, але ж ви розумієте, що коли ми підпливемо до затоки Бурунів, то кораблі потрібно буде віддати нам, ні один чоловік не буде присутній на палубі.

-Чому ж це?

-Ви ж чоловіки, Дрейку і саме вас причаровують ці хвостаті створіння своїм співом, а нас вони не чіпають.

-З ними я впоратися зможу.

Дзвінкий, майже заразливий сміх прорізав повітря каюти. Цей сміх був справжній без єдиної ноти стриманості. Всіх веселила самовпевненість Дрейка. Ця земля ще не бачила чоловіка, що не боявся русалок. Вони були красиві, просто чарівні. У всіх легендах їх описували як небезпечних красунь, які заманюють чоловіків у свої пастки. Вони причаровують їх своєю красою та співом. Одного разу я бачила їх і готова сказати, що легенди не брешуть, чорт забирай, вони справді красиві зовні, але потворні всередині. 

То ти вирішив нас дивувати, капітане Кроу?

Дух як завжди насміхався в моїй голові. 

Занадто самовпевнено.

-Навіть якщо це так, а це малоймовірно я не буду ризикувати собою та своєю командою через твою самовпевненість, Кроу, тому ти разом з усіма іншими відправишся до трюму та там будеш чекати коли ж ми звільнимо вас. 

-Як накажете капітане.

Чоловік відкрито жартував, для нього я аж ніяк не була капітаном, адже він і сам капітан, але нікого тут не хвилює його думка щодо мене. Він має виконувати накази.

-З цим ми розібралися, але пірати хочуть святкувати, пити й веселитися.

-І чому ж?

Запитала я в Аліси.

-Вони безстрашно билися і не боялися смерті, тому я вважаю, що вони мають право на відпочинок, але якщо ти проти, то я звісно повідомлю іншим.

-Ні, вони праві. Всім нам потрібно відпочити та випити. Пішли, Алісо, повідомимо їм про хорошу новину.

Я повільно спускалася дерев'яними сходами, кожен мій крок лунав глухо в задушливій тиші. Пірати чекали. Вони сиділи на скринях, стояли спершись на бочки та просто зосереджено дивилися на мене. Одні з надією, інші з недовірою.

-Ну ж бо капітане, дозволиш чи ні?

Озвався хриплий голос одного з піратів.

Я зупинилася та провела поглядом по натовпу, хоча відповідь вже давно була готова.

-Добре. Гулянку дозволяю.

На мить запала тиша, а потім всі гучно та весело загомоніли.

-Але є одна умова.

Додала я і галас стих.

-Жодних дурниць. Інакше наступного разу гулянку будете влаштовувати на березі.

-Ну тоді вип'ємо за найкращого капітана.

Я ледь помітно всміхнулася.

-Алісо, можливо, вип'ємо і ми?

-Я не проти.

-Гей, джентльмени, принесіть дамам рому.

-Як накажете, капітане.

-Капітане, не зіграєте з нами? 

Запитав один з піратів, що сидів за столом.

-Так, не покажете як грати?

Підтакнув йому другий.

-З задоволенням.

Я сиділа за столом, відкинувшись назад, тримаючи карти в руках, але не дивлячись на них, ніби показуючи всю свою впевненість, якої не було. У трюмі було гамірно. Пірати реготали, грюкали склянками та сперечалися про ставки, але в мене всередині все стискалося в тривожний клубок.

Минулого разу я програла. Вперше.

Я була хорошим гравцем. Знала всі хитрощі, вміла зчитувати вирази обличчя і підловлювати на слабкостях. Але той програш ніби відрізав шматок моєї впевненості. Тоді він переміг мене.

Але сьогодні я знову сиділа за столом і надіялася на милість богині.

Морська Селена, допоможи мені.

Думаєш богиня допоможе тобі?

Так, я надіюся на її допомогу.

-Щось на цей раз з твоїх уст нічого не чути, капітане.

Я хитро всміхнулася.

-Думаю кого зробити дурнем цього разу.

Перші ходи завжди прості. Карти спадали з рук, а я не поспішала, відбивалася картами спокійно, майже нудьгуючи. Я дивилася як інші відбиваються козирями, як викидають малі карти і як нервово стискають в руках останню шістку, не знаючи, що з нею робити. За час гри ніхто не сказав і слова, яке не стосувалося гри. Ми були повністю зосереджені на грі. Коли черга дійшла до мене я кинула дві вісімки, спокійно чекаючи поки її поб'ють. 

Гра йшла швидко. Я відчувала як повертається відчуття контролю, як карти в моїх руках більше не здаються небезпечною зброєю, яка направлена проти мене. Коли за столом залишилася всього одна людина я останній раз глянула у свої карти. Дурень сьогодні не я.

-Схоже, дурень сьогодні не я.

Промовила я з хитрою посмішкою кидаючи на стіл козирну даму.

Трюм вибухнув гучними криками та оплесками, саме такого результату очікували всі. 

Цього разу я перемогла, богиня була на моїм боці і я надіюся, що вона буде на моєму боці завжди.

-Наливайте рому, сьогодні ми святкуємо перемогу над Кракеном. 

Знов загрюкали склянки та полився ром. З часом ми всі вже напилися і нас потягнуло на спів, яка ж піратська п'янка обійдеться без співу і без бійок? Правильно, ніяка, тому зараз заспіваємо, а потім хтось поб'ється.

Ми не боїмось ні смерті, ні грому,

Шторм не зламає нас, гей!

Море нам дім, а ром – наша кров,

Скарби нас кличуть у шлях!

Гей, підіймай вітрила,

Гей, в шторм рушай вперед,

Гей, нас кличе хвиля,

До здобичі нас веде!

                             ***

Прокидатися було справжнім випробуванням. Спершу з'явилося відчуття, що мою голову розколюють на маленькі шматочки, а пульсуючий біль стукав у скронях. Повіки злиплися та коли я спробувала їх підняти різке світло змусило мене зашипіти.