Стася - "Ритм твоїх слів", Стася

Глава 14: Музика, що оживляє

Вони вийшли з парку і повернули на ще одну тиху вуличку, де вогні були м’якими, а тіні здавалася багатшими на сутінки. Олексій не поспішав, і Катерина відчувала, що ці останні години змінювали все в її поглядах на навколишній світ.

— Я маю для тебе ще одне місце, — сказав він, знову звернувши до неї увагу.

— А ти не боїшся, що я тебе не зрозумію? — відповіла вона, з усмішкою. Її серце було ще досить важким від думок про минуле, але все одно важко було не піддаватися цьому моменту.

— Ти вже все розумієш, — сказав Олексій, знову поглянувши на неї. В його погляді було те саме тепло, яке Катерина відчула в барі і в альтанці.

Ось вони і йшли далі, через кілька вулиць до старого будинку, який стояв тихо серед новобудов, ніби час у ньому зупинився. Вхід був звичайним — з темною дерев’яною дверкою, що виділялася з-під житлових будівель.

— Ось тут я живу, — сказав Олексій, відкриваючи двері. Вона зазирнула всередину і побачила простору квартиру з великими вікнами і темним дерев’яним підлогою, що привносило в інтер’єр старовинний, але водночас затишний вигляд. На стінах висіли картини, а в центрі — велика аудіосистема, на якій стояв старовинний грамофон.

— Ти сам усе це створив? — запитала вона, оглядаючи кімнату.

— Це не тільки моє. Тут є душа, це місце, де я можу бути собою. Моя музика, мої думки, мої переживання.

Олексій поставив свої речі на стіл і пішов до музичного інструмента, який стояв у кутку кімнати. Він сів за клавіші піаніно і почав лагідно грати мелодію, яка відразу наповнила приміщення ніжними звуками.

Катерина сіла на диван, уважно слухаючи, як в музиці звучать емоції, про які вона не встигала навіть подумати раніше. Його руки на клавішах рухалися з такою легкістю, що кожен звук був як візерунок, що малюється в повітрі.

— Це про тебе? — запитала вона тихо, коли музика затихла.

— Це просто мелодія. Мелодія для того, щоб почути щось важливе. Це те, чого ми часто не можемо почути в суєті.

Катерина подивилась на нього, відчуваючи в його словах щось більше, ніж просто музику. Вона ніби потрапила у світ, де кожен звук відображає її приховані думки. Олексій поглянув на неї та усміхнувся.

— Ти знаєш, я люблю цей момент, коли можна просто бути.

Він підійшов до неї і тихо запитав:

— Хочеш послухати ще одну пісню?

Катерина кивнула, її серце билося швидше, і вона відчувала, як цей момент наповнює її новими емоціями. Олексій почав грати ще одну пісню — не ту, яку вона очікувала. Це була не просто пісня, а щось інше, більш особисте. Мелодія була глибокою, повною переживань, і здавалось, що кожен акорд відображав її стан.

— Це так… ти не просто граєш, ти проживаєш ці пісні, — сказала Катерина, коли він закінчив.

— Тому що музика — це мова, якою я можу говорити. Іноді слова не можуть виразити те, що ми відчуваємо.

Вона мовчки подивилась на нього, розуміючи, що цей момент між ними був більше, ніж просто нічна прогулянка або імпульсивна втеча. Це було щось інше. Щось, що дозволяло їй бути без запитань і без відповідей.

— Я не знаю, чому я це роблю, — зізналася вона, спостерігаючи за ним. — Але це відчуття, коли я тут… і коли ти граєш… я забуваю про все.

Олексій подивився на неї з усмішкою.

— Ти тільки що зробила найкращий вибір — бути тут, зараз. І я радий, що ти змогла це відчути.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍