Стася - "Ритм твоїх слів", Стася

Глава 13: Кроки в невідомість

Випивши ще по одному келиху, вони змушені були підвестися і залишити тепло бару, щоб зустріти холодну ніч. Але цього разу Катерина не відчувала звичайного тривожного хвилювання, яке охоплювало її, коли вона поверталася додому пізно вночі. Замість цього було відчуття легкості, немов вона вперше за довгий час вільно дихає.

— Куди далі? — запитала вона, притискаючи пальці до холодного скла дверей. Їй стало цікаво, куди цей безперервний потік емоцій може її привести.

— Це залежить від того, чи готова ти прийняти нові виклики, — відповів Олексій, поглядаючи на неї зі смішкою.

— Нові виклики? Ти жартуєш, правда?

— Ні, це справжня пропозиція. Це ж не кожен день ти вибираєшся з власної рутини, чи не так?

Катерина замислилась. Вона ще не звикла до думки, що її день може бути таким спонтанним. Всі ці невеликі зміни в її поведінці почали виглядати такими привабливими. Вона зрозуміла, що їй все одно важливо відчути себе живою в цей момент.

— Добре, давай тоді спробуємо. Я згодна на ці виклики, — відповіла вона з усмішкою.

Олексій похитав головою.

— Не так швидко! Я хотів сказати, що є ще одне місце, яке я хотів би показати. Щось особливе.

— Спеціальне місце? — підняла брови Катерина.

— Так, це місце, де можна побути наодинці з собою. Тільки без шуму, без усього цього світу, який постійно на тебе тисне.

— Я не впевнена, що розумію, про що ти.

Олексій поклав руку на її спину і, не чекаючи відповіді, повів далі. Вони йшли вузькими вуличками, поки не потрапили до маленького парку, в якому стояла стара альтанка, ледь помітна серед дерев. Катерина навіть не могла згадати, коли востаннє бачила таке місце.

— Тепер зрозуміла? — запитав Олексій, спостерігаючи за її виразом обличчя.

— Так, я вже починаю розуміти, — відповіла вона тихо, коли вони сіли в альтанці, що була схована від сторонніх очей.

Тут було не так тихо, як в барі, але атмосфера все одно мала свою особливу чарівність. Відчувалося, що цей маленький куточок був якраз тим, чого їй бракувало.

— Чому ти мені не розповів про це раніше?

— Не хотів нав’язувати. Я ж не знав, як ти до цього поставишся.

— Це правда. Я навіть не уявляла, що можна так просто вийти з буденності і все змінити.

— Бачиш, ти вже починаєш помічати деталі, — усміхнувся Олексій. — І це важливо. Інколи зміни починаються з малого.

Катерина не могла не погодитись з ним. Вона задумалась над тим, як сильно її життя було перенасичене зобов’язаннями і турботами, як часто вона упускала дрібниці, що могли б зробити її щасливою. І ось, тут, на цьому маленькому відрізку часу, вона почала відчувати, що існує ще щось, окрім щоденних звичних речей.

— І що далі? — запитала вона, всміхаючись через те, що була готова відпустити свою скованість і дати життя ще одну можливість.

— Тепер ти можеш вирішити, що саме хочеш від цього моменту, — відповів Олексій, повертаючись до неї, і його очі знову сяяли м’яким світлом.

Катерина не знала, як це сталося, але відчула, що хоче залишитися в цьому моменті, бажаючи зберегти цю легкість та свободу. Вона зрозуміла, що це може бути саме тим, чого їй не вистачало.

— Давай просто будемо тут, — сказала вона, не відводячи погляду від його очей. — Без планів, без турбот, без всього, що завжди нас оточує.

Олексій на мить замовк, а потім посміхнувся, розуміючи, що її слова вартують більше за будь-які обіцянки чи плани.

— Я радий, що ти це зрозуміла, — промовив він, і це було все, що вона потребувала в той момент.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍