Агне Ашкелянець - Виклик, Агне Ашкелянець

Частина сьома — Зрадників не пробачають

Вечори Містика, Психіка (вона ж Касандра з помаранчевим волоссям) та Паніка (Еммі з червоним волоссям) присвячували підготовці до конкурсу Марка Андерсона. Дівчата вже зʼясували, які етапи будуть попереду і що необхідно для перемоги.

По-перше, оригінальна назва. Така, щоб справляла враження і змушувала тріпотіти (останній пункт додала Містика). До назви потрібен девіз, який би розкривав її зміст. Він також має бути не слабким, а гучним, запевняла Джессіка. Звісно, спільнота має мати свій логотип. Це все не тільки дозволяло виділитися, але й отримати бали на першому етапі.

У другому етапі представник тусовки мав розповісти про неї.

— Так, щоб всі зі стільців попадали! — наголосила Містика.

Правда, в оголошенні, яке підготувала банда Марка Андерсона, було написано простіше: присутні мають дізнатися, чим займається компанія, хто  входить до її складу, як проходять зустрічі.

Третій етап — найскладніший. Необхідно підтвердити те, чим займається спільнота. Показати заняття перед присутніми, показати незрівнянно добре (Містика закусила губу та мрійливо закотила очі).

Четвертий етап — творчість. Компанія має виконати власну пісню або танець під свою ж музику (тут оживились Психіка та Паніка, адже дівчата вчились грати на електронних гітарах та мали декілька цікавих текстів, покладених на музику).

— Джес, а там можна з агресивними піснями? — обережно запитала Паніка.

П’ятий етап був про взаємини в команді. Усі члени спільноти мали вийти разом та почергово представити один одного, не шкодуючи гарних слів. Також розповісти, хто за що відповідав під час підготовки.

Шостим та завершальним етапом було опитування. Нарешті члени журі не сиділи мовчки, а мали змогу задати всім командам питання, повʼязані з конкурсом. Спільноти отримували бали за відповіді на них.

— Залишається підготуватись і перемогти, — захлопала віями Містика.

***

Одного разу після школи Джессіка залетіла у їхній маленький штаб, наче шалена:

— Дівчата, у мене новина!

— Білл Кауліц зламав щелепу й нарешті не буде вити? — єхидно запитала Еммі.

— Не дай Боже! Він класно співає, але я не про це хотіла сказати. — Джессіка зробила вдих. — Я покрутилась по Бекстріт та дізналась, що для конкурсу потрібно, щоб у тусовці було не менше чотирьох осіб.

— О боже! — Кассандра зблідла. — Усе пропало!

— Не поспішайте з висновками, друзі! — усміхнулась Джессіка й привідкрила двері.

У закинутий вагон, що кілька місяців тому опинився на подвірʼї близнят, а тепер став місцем зустрічі, невпевнено увійшла Сара.

— Ви самі все тут облаштовувати? — запитала вона, роздивляючись свіжопофарбовані стіни та рідкісні меблі.

— Ага! — залилась гордістю Кассандра.

— Це Сара Максвуд — моя кузина й найкраща подруга. Вона нерідко допомагала мені у складних ситуаціях. Я б дуже хотіла, аби Сара була поряд. Особливо тепер, коли Маніяк полює й на неї. Сара — надійна людина і, як я й казала, є однією з засновниць Нічних ілюзіоністів.

— До речі, — із дивана у вигляді червоних губ піднялась Еммі. — Чули останню новину про Маніяка? Копи вдало зʼїздили в маєток, де ти його зачинила, Саро. Уявить собі 20 озброєних людей. Ось вони спускаються у підвал до небезпечного злочинця. І що ви думаєте? Маніяк їх перебив і вибрався назовні, ще й їхню зброю прихопив із собою. Чи не довбні, скажіть мені?! А маєток виявився не його, а якоїсь жіночки похилого віку, яка відпочиває на Канарах. Ну, ви сідайте, не стійте. Варто ознайомити Сару з нашим проєктом. До речі, мене звати Еммі, Паніка.

— Кассандра, Психіка.

— Дуже приємно. Сара, Північ.

— Значить так, — почала Еммі. — Ми тут думали над назвою. Орден нічних дітей — звучить м’яко й безтурботно. Потрібне щось більш грізне.

— Привиди-Силовики! — придумала Кассандра.

— Це залиш копам, їм пасуватиме, — відповіла Еммі. — У кого ще які варіанти?

— Лицарі безсмертя!

— Вогонь Екстриму!

— Живі Душі, — запропонувала Сара.

— Орден живих душ. — прошепотіла Джессіка. — Саро, ти геній! Якраз мій девіз «Живий смерті не шукає» підійде!

— Точно! — усміхнулась Еммі. — До речі, цікавий девіз, багатошаровий. Де відкопала?

— У записнику одного придурка, — Джессіка усміхнулась у відповідь.

Сара не стала уточнювати, що цим «придурком» був їхній однокласник та колишній Джессіки Джек Моран.

— Значить так, назва є, девіз теж. Логотип. Нам потрібен логотип.

— Можна намалювати відкритий гріб і Дракулу, що вилазить із нього, — запропонувала Кассандра.

— Або просто Вампіра, — доповнила Джессіка.

— А що ти малювала для цього гасла на виборах? — поцікавилась Еммі.

— Та нічого… там було… Точно!

— Що?!

— Ми намалюємо нас чотирьох. Наші душі і будуть гербом! — вигукнула Джессіка.

— Геніально! — Кассандра раділа такому швидкому процесу. — Що у нас далі, Ем?

— Нам потрібна мета нашого Ордена — те, задля чого ми існуємо.

— Пошуки екстриму залишимо НІ, а от погоню за адреналіном ніхто не використовував, — сказала Джессіка.

— Джессіко, ти — фонтан ідей! — здивувалась Касандра — й тут же стихла.

Ззовні чулися підліткові голоси.

Джессіка обережно наблизилась до вікна.

За кілька метрів по дорозі крокувала дівчина з видатним бюстом, відома як Джулія Ніколс, а з нею — представники «Дияволької Свити» Джека Морана Брюс Баркбук та Дік Рассел власними персонами!

— Фотік! Швидше фотік! — зашипіла Джессіка.

Еммі стягла з полиці апарат та подала його подрузі. Дівчина зробила кілька знімків.

— Та що там таке? — Крутилась довкола Кассандра.

— Зараз дізнаєтесь. — Джессіка відійшла від вікна. — Джулія Ніколс. Знаєте таку?

— Іще б пак! — вигукнула Сара. — Через неї, Баркбука і Рассела ти розійшлась із Рупертом.

— А ми теж її знаємо, — сказала Еммі. — У нас сусідка з нею в одній тусовці в Бекстріт. Начебто «Велике Королівство» називається...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍