Олександр Мороз - Вільні радикали, або чому не живе карась без щуки, Олександр Мороз

Цікаво, що Віто мав на увазі, коли говорив про втечу? Від сили неможливо втекти, тим паче якщо ця сила створена тобою, силу можна зробити тільки своїм союзником, інакше вона роздавить тебе як клопа. Так говорив старий пройдисвіт дон Хінаро. Також я здогадався, що погляд Ади був направлений на південь. 

— Віталік, чому ти сказав про втечу? Ти що злякався? 

— Злякався, Саша. Я був на сто відсотків впевнений, що опинись переді мною всі святі й моралісти світу цього, всі до одного представники, так званих, сімейних інституцій, і я б переконав, що це все природний хід подій. Всіх, але тільки не Аду! Вона мала на мене колосальний вплив, один її погляд, одна думка, і моє тіло обм'якло або навпаки. Оцього я й боявся, тому Ада жартома називала мене малою коалою, а я її – пультом. Іноді складалося враження, що всі земні істоти давно прийняли те, що ми разом, типу: а, та це ж Ада і Віто, та нехай вже. 

— То виходить втекти хотіла Ада? 

— Саме так. Коли нас почало фізично тягнути один до одного, Ада завжди мене зупиняла, їй було важко боротися одночасно і з собою і зі мною, їі внутрішні кордони виявилися майже зруйнованими. Через те Ада вважала, що нам потрібно триматися якомога далі один від одного і більше ніколи не бачитися, інакше ми наробимо біди, і постраждають наші близькі. Ці слова різали мене болючіше тупого ножа, бо я не уявляв себе без неї. Але, знаєш що Саша? Принаймні одна людина з кола наших близьких не тільки не постраждала, а навпаки, навіть дуже навпаки.— Хто ж це? —  я розкрив рот від здивування. 

— Віолета, Саша. Моя дружина  — карась! 

Добре, що не лящ, подумав я. 

Значить Ада — щука.