Джон П. Стрелекі - Кафе на краю світу, Джон П. Стрелекі

допомогла мені зрозуміти, що людина, дізнавшись свою МІ, має можливість робити що завгодно та стати ким завгодно. Вона не потребує чийогось дозволу чи згоди.

— Правильно. І до того ж ніхто не може перешкодити чи дозволити людині досягти всього, чого заманеться, у житті та займатися чим захочеться. Кожен з нас сам керує власною долею.

Я замислився, пригадуючи свої розмови з Кейсі та Енн.

— Те, про що ви говорите, дуже відрізняється від установок, які я бачу й чую в повсякденному житті. Я розумію, чому людям так важко навіть слухати про визначення причин свого існування та керування власною долею, вже не кажучи про те, щоб піти далі та жити так насправді.

— Точно, — погодився Майк. — Але це можливо. Власне кажучи, тижні зо два тому один відвідувач розповів нам із Кейсі цікаву історію про те, як він дізнався, як керувати власною долею. Якщо вам цікаво, я поділюся нею з вами.

— Авжеж цікаво. Там теж є рибалки?

Майк засміявся.

— Ні, але там є спорт. Цьому хлопцеві багато років раз у раз снилося, що він стоїть над м’ячем для гольфу в складній позиції. Він пояснив, що наяву грає в гольф не дуже добре, тож зіткнутися із цим викликом уві сні було особливо неприємно. У його сні м’яч, по якому він мав ударити, лежав на підвіконні, на великій похилій брилі чи в якомусь іншому місці, так само абсурдному та незручному для удару. Він знов і знов намагався твердо стати й добре замахнутись, але йому завжди здавалося, що виходить неправильно, і він знав, що удар буде нікудишній. Що більше він замахувався, то сильніше хвилювався й нервував.

Коли його роздратування досягало межі, він таки відчував, що готовий до удару. Однак, коли він замахувався, місцезнаходження м’яча змінювалось, і він стикався з новим, таким самим складним положенням. Тоді він знову доводив себе до стресу й тривоги. Усе повторювалося і повторювалося знов, поки він врешті-решт не прокидався під гупання свого серця та з шаленим напруженням у тілі.

Якось йому наснився той самий сон, але тієї миті, коли він знову роздратувався найбільше, до нього раптом дійшло, що можна просто взяти м’яч і покласти його деінде. Від цього нічого не залежало, і всім, окрім нього, було байдуже, де саме він битиме по м’ячу.

Цей чоловік казав, що прокинувся з упевненістю в тому, що чудово дещо зрозумів. Тепер це здавалося очевидним, але не тоді. Наприкінці нашої розмови він пояснив мені: «Усупереч тому, чого нас навчають, і тому, що ми чуємо в рекламі чи відчуваємо, змучившись на роботі, кожен з нас керує кожною миттю свого життя. Я про це забув і намагався пристосуватися до різних впливів, дозволяючи їм керувати моїм життям. Усім, окрім мене, насправді було байдуже, де я битиму по м’ячу для гольфу. Так само і в житті: лише ви насправді знаєте, чого хочете від свого існування. Ніколи не дозволяйте речам чи людям доводити себе до стану, в якому ви вже не почуваєтесь господарем власної долі. Наполегливо обирайте свій шлях, бо інакше його оберуть за вас. Просто покладіть м’яч для гольфу в інше місце».

Закінчивши історію, Майк поглянув на мене.

— Бачите, про рибалок ані слова.

— А й справді, ані слова, але історія просто чудова. Мені подобається її суть.

— Тому хлопцеві теж сподобалася. Він сказав, що суть того сну змінила його життя. Відтоді він усвідомив, що сам обирає собі долю. Тепер, стикаючись із чимось і не знаючи точно, що робити, він просто каже собі, що треба перекласти м’яч для гольфу. І вимовивши ці слова, згадує: не треба боятися, просто роби те, що хочеться.

XVII

Я поглянув на наручний годинник. Чверть на шосту ранку.

— Аж не віриться, — сказав я. — Скоро час замовляти сніданок знову.

Майк усміхнувся.

— Спершу, може, варто прикінчити пиріг.

— Залюбки, — відповів я та виделкою взяв ще один шматочок. Дожував і випив ще трохи води.

— Майку, у дечому я ще не впевнений. Я говорив про це і з вами, і з Кейсі, але поки що не маю відповіді.

Майк з усмішкою сказав:

— Питайте про що завгодно. Тільки не питайте рецепт пирога. Це чи не єдине, що тут тримають у таємниці. Це рецепт моєї мами, а я пообіцяв їй ніколи його не розголошувати.

Я всміхнувся.

— Зрозуміло. На щастя, мене цікавить відповідь на інше запитання. Ми розмовляли про людей, які питають себе: «Чому я тут?». Ми з Кейсі говорили як про наслідки цього запитання, так і про те, як діяти, дізнавшись відповідь на нього. От тільки я досі не знаю…

— Як знайти відповідь, — сказав Майк.

— Саме так.

— Думаю, для цього краще покликати Кейсі. Можливо, разом ми дамо вам кращу відповідь, ніж кожен з нас самотужки.

Майк підвівся з-за столика й пішов у віддалений кінець ресторану, де Кейсі розмовляла з Енн та її другом. Я подумав, чи вони, бува, не обговорюють щось із того, про що казав я.

За мить Кейсі встала, і вони з Майком повернулись до мене.

— Як вам пиріг? — запитала Кейсі, коли вони сіли.

— Чудовий, — усміхнувся я. — Я наївся майже під зав’язку.

— Кейсі, Джон питав, як знайти відповідь на перше запитання, — сказав Майк і вказав на «Чому ви тут?» на останній сторінці меню, що знову перетворилося на: «Чому я тут?». — Мені спало на думку: чи не спробувати нам удвох відповісти на його запитання?

Кейсі кивнула, а тоді подивилася мені просто у вічі й запитала дуже серйозним голосом:

— Джоне, ви маєте поштову скриньку?

— Звісно.

— Так от, на першу повню, що випадає на сьомий день наступного місяця, після того як ви поставите це запитання, у вашій поштовій скриньці з’явиться пакунок. Там буде документ. Якщо його потримати над свічкою, відобразиться приховане послання від тих, хто знає відповідь. Послання можна прочитати лише раз у житті, лише при світлі свічки й неодмінно на сьомий день.

Я відставив склянку й нахилився вперед, щоб добре розчути кожне слово.

— Ви зрозумієте, що це саме він, бо стрічка на пакунку буде червона й зав’язана подвійним вузлом, а…

Тут я помітив, що столик рухається — власне кажучи, трясеться. Я відкинувся назад.

— Що відбувається, Кейсі? — здивовано спитав я. — Столик.

Офіціантка говорила далі так, наче не помітила, що столик здригається.

— …а одна петля бантика буде як мінімум удвічі більша за другу, і розташований він буде у верхньому лівому куті пакунка.

Я позирнув на Майка. Із подивом і певним зніяковінням усвідомив, що