Вікторія Вашингтон - Некровний брат мого батька, Вікторія Вашингтон

— Ти не спустилася до вечері, — він так само відчув мою присутність, хоч сидів спиною до мене. — Аврора сказала, що й на обіді тебе не було, — він назвав ім'я нашої хатньої робітниці.

— Як мило, — посміхнулася я. — Невже ти переживаєш за моє харчування? Дякую, але я обійдусь без цього. До речі, я знову кинула погляд на свої речі, які так і залишилися стояти тут. — Хочеш, забирай цю картину.

Він похмуро обернувся і глянув на неї.

— Не думав, що ти й досі її зберігаєш, — здивувався, але не подав виду. — Я не забираю подарунки, Норо.

— Тоді я викину її на смітник чи спалю, — спокійно промовила, відчуваючи всередині бурю емоцій.

— Перестала подобатися? — посміхнувся Кайл.

— Якби я знала, що це робота твоєї білобрисої подружки, яку ти приховував від усіх, то ніколи б її не прийняла.

— Ні, — суворо поправив мене. — З картиною роби, що хочеш. Твоє право.

Його слова обпалили. Адже він навіть не уявляє, як мене поранило це все.

Мені хотілося зробити боляче у відповідь.

— Чудово, — я потяглася до своєї шиї і зняла ланцюжок із кулоном, які теж дарував він. Вперше розчепила замок, зімкнутий пальцями. — І це забери, — підійшла ближче і кинула її на стіл.

— І це сподобалося? — він запитливо підняв брову.

— Мені огидно носити щось, що пов'язано з тобою, промовила твердо. — Ти сам мені огидний.

Слова далися важко і лише завдяки емоціям, що вирували в грудях.

Мені було боляче прощатися з речами, якими я так дорожила, але після сьогоднішнього мій світ ніби перекинувся, і вони почали ранити.

Кайл цієї миті був настільки байдужим, що мене це дратувало. Мені до божевілля хотілося добитися від нього хоч якихось емоцій.

— Цікаво, а Нея оцінила твою мітку, коли ти займався з нею сексом? Або через істинність у тебе не вийшло?

Те, як його обличчя та енергетика в кімнаті змінилися, явно сигналізувало про те, що мені варто було тримати язик та свої емоції при собі.