Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Порох із драконових кісток 📚 - Українською

Володимир Костянтинович Пузій - Порох із драконових кісток

280
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Порох із драконових кісток" автора Володимир Костянтинович Пузій. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 14 15 16 ... 51
Перейти на сторінку:
на тій чи іншій сторінці. Сказав, не підводячи погляду:

— Можете йти, спасибі.

— …і якомога менше зайвих розмов, — провадив далі лікар, — ну, це ви й самі розумієте. Зобов’язаний, однак, попередити: у разі невідповідної поведінки можливі… скажімо так, рецидиви. Аж до загострення, з імовірним летальним кінцем.

Виходячи, Марта озирнулась. Жінка у хустці слухала, дрібно киваючи; юнак — чи не брат Тамари? — стояв поряд, важко навалившись на милиці й дивлячись повз лікаря, на дешевий календар із репродукціями давніх батальних полотен. Асистент поклав картку Ніки до загального стосу, а Мартину й Аделаїдину — в окремий, менший; там набралося від сили три-чотири картки.

У коридорі Марта раптом з’ясувала, що жодні відмовки для подружки їй не потрібні. Ніка жваво обговорювала із молоденькою панею Казатул і Аделаїдою новий сезон «Любих сліз», епізоди перший та другий. Чи то розуміла, наскільки необхідно зараз Штейнер відволіктися від згадок про огляд, чи ж мала намір більше ні на мить не лишати медсестричку наодинці зі смарагдооким паном Вегнером.

Так чи сяк, Марта була нарешті вільна! Разом із лицарями вона попрямувала до виходу — того, що виводив із лівого крила одразу до траси. На зупинці була штовханина, ледве упхалися. Вона їхала, вхопившись за поручень, і чомусь згадувала той день у полі — як сама собі намріяла всяких нісенітниць, піддалася миттєвому імпульсу. Щось заважало, бентежило, наче камінець у туфлі.

Тільки Марта поки ніяк не могла збагнути, що саме.



Розділ 5

Курча по-тульськи

Усе складалося якнайкраще. Якби не медогляд, вони б опинились у Стефана-Миколая одночасно з Уною, його молодшою сестрою. А так їх зустрів лише дід — людина широких поглядів, ветеран Другої та Третьої пацючих воєн, герой, який особисто врятував Нусскнакера-молодшого під час Падіння голок. Про це, втім, згадувати він не любив — як і про роки, проведені в одному із тодішніх артиків. До артиків, наскільки Марта знала, відправляли людей небезпечних і неблагонадійних, злочинців, і що там робив пан Клеменс, вона й гадки не мала, а розпитувати було незручно.

Бабусь удома не було, але роль ґречного хазяїна дід виконував із задоволенням: напоїв дітей чаєм, а коли дізнався, що ті затримаються принаймні на годину, вигнав їх із кухні й зачинив двері.

— Ну тримайтеся, — сказав Стефан-Миколай. — Він тут днями новий рецепт розкопав…

— Нам же іще за рештою кісток!..

Марта стенула плечима:

— Змирися, Чепуруне. Наче не знаєш: від нас тут нічого не залежить. І взагалі, я от, наприклад, дико зголодніла, а пан Клеменс суперськи готує. Але ти, якщо вже так кортить, можеш мчати на поле просто зараз, ми наздоженемо, не бійся.

Чепурун на це видав протяжливий та немелодійний звук, а потім заявив, мовляв, замість втрачати час — давайте до справ.

І вони пішли в лабораторію молоти кістки.

Треба сказати, що кімната Стефана-Миколая в людини непідготовленої могла викликати захват, страх чи паніку — залежно від схильностей конкретної особи. Узагалі квартира Штальбаумів була величезною і суперсучасною, із сімома кімнатами, просторою гостьовою залою (яка нагадувала Марті салон подарункового магазину), із двома довжелезними балконами й одним коротким, із акваріумами вздовж стін і картинами на стінах — словом, на Мартин погляд, квартира ця була найменш придатною для життя. Виняток становили території, якими володів Стефан-Миколай: згадані вже кімната і короткий балкон.

Тут завжди пахло чимось дивним. Хімікаліями, малиною, давніми книжками, вологим мохом, шоколадом, горілим пластиком, а от сьогодні, наприклад, свіжою кавою. Сама кімната була вузьким простором, що лишився після того, як сюди втиснули ліжко, стіл розміром зі шкільну дошку, а також височенну стінку, забиту зошитами, приладами, коробками, інструментами, порожніми й заповненими різним мотлохом банками… Обурливіше за все було те, що Стефан-Миколай абсолютно точно знав, де і що в нього лежить; це нагадувало випендрьож і фокусництво, й азартний Чепурун не втрачав надії колись зловити приятеля на неуважності — але поки лише зазнавав поразок.

На балконі ж Стефан-Миколай спорудив собі лабораторію — і це була всім лабораторіям лабораторія! Либонь, не кожний інститут таку має, про школи й говорити нічого.

Ніхто зі Штальбаумів не мав доступу до цієї святеє святих — за винятком дрібної, капосної, але абсолютно неповторної Уни. І діяти треба було швидко, поки вона не повернулася зі школи.

Звідкись із верхньої полиці Стефан-Миколай видобув ручний млинок, з-під ліжка витяг лускунчика. Вміст наплічника і сумок вивантажили на стіл, посортували. Дрібні зуби та фрагменти слід було сховати, найкрупніші — перемолоти і теж сховати.

Чепурун, побачивши млинок, лише зітхнув. Хоча офіційно використовувати драконові рештки було заборонено, їх, ясна річ, видобували й ними користувалися. В інтернеті було безліч порад, як знешкодити кістки, там можна було знайти схеми млинків і кісткошукачів, рецепти драков’янки, розповіді про вдалі спроби переплавити кістки у криваве золото і про те, як із них виточувати деталі до всяких хитромудрих механізмів, дуже корисних, просто незамінних у побуті. Кістковим порошком намагалися труїти щурів, попелиць і довгоносиків, його використовували при хіміотерапії; з кісток робили клавіші для особливо коштовних фортеп’яно із бездоганним, принадним звучанням, амулети від смутку та зневіри, «непереможні» шахи. І, звичайно ж, на ортинських базарчиках дечим приторговували — нишком, наче для абсолютно інших цілей. «Хочете оригінального лускунчика, еге ж, у вигляді генерала Нусскнакера, це і патріотично, і практично. У великій сім’ї, як то кажуть, дзьобами не клацають, ха-ха», — а потім це ж уже твоя, не продавця справа, що саме ти розколюєш сталевим генералом: горіхи чи кістки. Чи просто тримаєш як прикрасу на буфеті, а ви що подумали, пане перевіряючий єгерю?..

Але коштувало все це добро недешево — і Чепурун, якщо вже залишився без млинка, то надовго. Тепер взагалі його знахідка зі скарбу перетворювалась на безглузду, навіть небезпечну річ. Звичайно, не один Губатий торгував в Ортинську порохом із драконових кісток, але після сьогоднішнього випадку решта перекупників пощезає надовго, нема дурних.

— О, погляньте-но, погляньте! — Чепурун відволікся від спроб розколоти черговий хвилястий зуб і ввімкнув голосніше звук на широченній плазмі, що висіла над столом. Телик вони врубили, щоб не привертати уваги пана Клеменса. Та й новини варто було послухати.

Їх саме транслювали. Відважний єгер, здригаючись щоками, повідомляв, що в результаті планового обшуку в одному з гаражів на вулиці Трьох Царів виявлено підпільні склад і фабрику, що переробляла драконові кістки. Злочинне угруповання, причетне до створення і використання згаданих складу і фабрики, затримано, провадиться слідство.

За спиною єгеря було видно гаражі — зокрема й батькіíв; довкола юрмилися роззяви, але виглядало все так, наче в інші ніхто й не потикався, тільки у той, що належав Губатому. І надворі, коли знімали сюжет, був ранок, аж ніяк не полудень.

— Вони все знали заздалегідь, — сказав Стефан-Миколай. Він якраз видобував із надр

1 ... 14 15 16 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Порох із драконових кісток», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Порох із драконових кісток"