Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

***

А Айдек в той час пив у компанії підозрілого типа. Правда, цього типа він називав найкращим другом і був у такому стані, що міг потоваришувати навіть з акулою, якби вона його кусати не стала.

— Ці баби такі кумедні, — п'яно хихикаючи, розповідав Айдек, у відповідь на прохання розповісти щось веселе про відбір наречених. — Деяких відправляють до палацу батьки лише для того, щоб мужики, яких ці батьки обрали, могли гарно попросити стати дружиною, та й щоб дурні дівки не відмовили. У палаці навіть найзухваліші й дурні не ризикують відмовляти та бити тарілки. І всі це знають, окрім дівок. За одну, щоб видати її заміж за племінника друга і підписати вигідний договір про захист, імператриці навіть подарували те гранатове намисто, через яке тепер зеленіє від заздрощів половина палацових красунь. А дівки вірять у казочки.

Айдек відпив із щедро долитого пивом і драконячими сльозами кухля і голосно гикнув.

Співрозмовник скривився, але, здолавши себе, продовжив розпитувати дурного варвара:

— І ти навіть знаєш, за щасливе майбутнє якої цього разу щось подарували імператриці?

— Моя жінка знає, — з гордістю сказав варвар і знову відпив із кухля. — Вона їх прикрашає, вбирає, робить із гуски лебедів. Там же іноді такі страхомордини приходять. У тої ніс довгий, а очі маленькі, та взагалі розпливлася, як бочка для солінь у морській воді. І кожна має виглядати красунею. Тяжка праця.

Співрозмовник погодився з тим, що тяжка, і спробував так і сяк розпитати за яку ж, але дурний варвар весь час скочувався на якісь морські битви, звеличення свого капітана і захоплення своєю жінкою. А коли нещасний уже зневірився, реготнув у кухоль і заявив:

— А цього разу мужикам пощастило. Обдарували нашу імператрицю тільки за те, щоб одна вперта коза, яка мріє піднестися занадто високо, стала дружиною гідної людини, хоч і з купленим титулом. Без подарунка цю козу в палац точно не взяли б, походженням не вийшла, хоча красуня, яких ще пошукати. — Варвар прицмокнув і замріяно закотив очі, а потім голосно ригнув і продовжив: — А ось справді цінні курочки цього разу потрапили в палац абсолютно вільними. Правда, курочки ці... Ну, одна вже практично заміжня, хоча її ловити і варто було. А решта бойової породи, і не заздрю я мужикам, які їх зловлять.

— А хто вони? — обережно спитав співрозмовник варвара, боячись злякати успіх.

— А? — чомусь здивувався варвар, звів очі до носа і знову пореготав. — Та ясна річ хто. Одна сова, птах нічний. Вона магичка і стерво, сама всі свої острови тримає в кулаці. А ще в неї є наставник, чи то братик-бастард, її тато був по молодості той ще ходок, чи коханець. І боюся, що її щасливий чоловік довго не проживе, якщо цій дівчині щось не сподобається.

— А ще?

— Ну, ще вівця білобриса. Кучерява. З обличчям, що твоя лялечка. Ненормальна, як її мамка. Я б з нею не одружився навіть заради спадщини, діти, швидше за все, такими ж ненормальними будуть. Не дарма цю родину вважають проклятою.

— Діти? — чомусь здивувався співрозмовник.

— А хто ж ще? — здивувався варвар. — Там же ці дохлі мужики змагаються у безглуздості заповіту. Її дід заповів титул та острови зятю, а не дочці, але тільки після того, як дитина народиться. Одна. А татко, мабуть, вирішив тестя переплюнути в цій дурості і теж заповів не кровіночці, але вже тільки після четвертої дитини. А якщо мамка помре раніше, то гнати цього чоловіка поганими мітлами і чекати поки виросте старша дитина, якій все й дістанеться. А хто ж цю ненормальну так довго витримає? Та й не факт, що чекати доведеться менше п'яти років, цей рід не дуже плодовитий.

Співрозмовник тихенько лайнувся і підлив варвару суміші пива та сліз. Айдек лагідно посміхнувся і продовжив ділитися важливими відомостями.

— Є ще ця з півдня, Грива котра. Але з нею приїхали інші жительки півдня, і жодна не зізналася, хто вона насправді. Точніше, одна зізналася, але може, і відволікає увагу. Та й острови там не дуже цінні, дрібні, порізані каналами. Кажуть, що років через п'ятдесят вони взагалі перетворяться на ще одне болото, а потім і зовсім підуть під воду. Та й місцеві там, типові жителі півдня. Не люблять чужинців, ще камінчик випадково з гори на голову впустять…

Варвар мрійливо посміхнувся і шумно сьорбнув з кухля. Його співрозмовник задумливо побарабанив пальцями по столу, поступово розуміючи, що все це полювання затіяне просто для розваги імператриці. Тому що справді цінні спадкоємиці давно обзавелися нареченими.

— А остання, ще одна жителька півдня? — спитав він про всяк випадок.

— Ця? А вона сама голову чоловіку відірве, якщо їй щось не до вподоби буде. Сильна зараза. А ще там пірати завелися. Втім, якщо з нею домовитися…

Варвар знову замріяно посміхнувся, а його співрозмовник побарабанив пальцями по столу.

— Домовитись, — сказав він задумливо. Домовлятися із жінками він досі не пробував, але вибору, схоже, немає. — І як ця жителька півдня виглядає?

— А хто її знає? Там імператриця грається і веліла нікому не казати, навіть моїй жінці. Але, гадаю, сильного мага знайти не складно серед цих курок. Сильні маги взагалі рідкість, особливо навчені. Коли вони навчені, їхній дар горить рівненько, як магічний світильник. А в ненавчених він тріпоче, як свічковий вогник на вітрі. І не знаєш, загасне зараз чи яскравіше розгориться.

— Ага, — сказав чоловік і мимоволі розплився в посмішці. — Значить сильний навчений маг, який десь ховався та навчався. Ну-ну…

Йому на думку спала ідея, практично геніальна, як йому здавалося. Тому він щедро оплатив пиво для варвара і так і не помітив Марка, який сидів у куточку спиною до залу, намагався здаватися менше, і весь цей час заважав правильній роботі амулета, що висів на шиї допитливого співрозмовника Айдека.