Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

Ми там усе шкодували, коли ви поїхали. Ех! Особливо я, як ви знаєте. А тепер зайнявся поло, — куди б не поїхав, тягну із собою своїх поні. Хе! У мене їх три штуки, ціла стайня!

Береніс мужньо намагалася зберігати серйозність і проявляти інтерес. Її не покидало відчуття неспокою, переслідували невідчепні думки про замок Брієль, про прийоми Кларисси Геррісон. Уперше з’явилося відчуття, що час минає... Але поїздка верхи була нестерпно нудотною, розмова не клеїлася, титанічні спроби знайти спільну мову виявилися обтяжливими і не принесли жодної користі.

У понеділок Береніс не витримала і поїхала на весь тиждень у Моррістаун. Пані Бетджер, котра вміла розуміти без слів, тільки зітхнула. Її власний супутник життя також мало чим міг похизуватися, крім грошей, але що вдієш, треба ж якось влаштовувати своє життя, і тим, хто наділений честолюбством, треба мати ще й багатство — успадковане чи здобуте власними кебетами. Якась спритна вульгарна дівуля підчепить цього Дьюелма, і тоді... Пані Бетджер вважала, що Береніс аж надто перебірлива.

Тепер старання пані Картер, котра ратувала за лейтенанта Брексмара, змусили Береніс згадати свою розмову з пані Бетджер. Зробивши несподіване відкриття, що вони з матір’ю не мають значних коштів і що тільки походження відкриває їм доступ у світ, Береніс відчула себе в якомусь сенсі самозванкою. Це її дратувало, тривожило і безперестанку ятрило їй душу. Тепер панночка розуміла, чому їй ніколи не доводилося чути в світі розмов про своє багатство чи вловлювати за своєю спиною шанобливий шепіт, настільки втішний для кожної багатої спадкоємиці. Всі ці світські шалапути, ці самовдоволені, виряджені манекени, природно, віддадуть перевагу якійсь безмозкій ляльці з довгим банківським рахунком.

Береніс, розпещена сибаритка, закохана в розкіш, в успіх, котра прагнула наказувати, малювала собі власне майбутнє вільним від будь-яких життєвих турбот, що протікає в атмосфері поклоніння мистецтву. Але для такого життя були потрібні насамперед гроші, великі гроші. Разом із тим Береніс смутно плекала надію, що вона зустріне на своєму шляху чоловіка, котрий покохає її навіки, й, якщо він буде гідний її любові або хоча б поваги, вона вийде за нього заміж із радістю й охотою. Але де ж цей чоловік? Брексмар був дуже милий, однак тверезий, холодний розум Береніс вимагав іншого. Їй потрібен був чоловік сильний, рішучий, навіть нещадний, котрий би підкорив її своїй волі. Разом із тим дівчина розуміла, що слід бути розсудливою, робити ставку тільки напевно, без ризику програти.

Улітку в Наррагансеті Ковпервудові недовго довелося тривожитися через присутність лейтенанта Брексмара, позаяк юний моряк незабаром отримав термінове призначення і спішно відбув у Гемптон-Родс. Однак восени, коли Френк, облишивши всі свої розмаїті та складні справи, примчав із Чикаґо в Нью-Йорк і з’явився в будинку на південній стороні Сентрал-парку, він, на свій превеликий жаль, знову застав там лейтенанта Брексмара. У повній парадній формі, бадьорий, стрункий молодий офіцер прибув, аби супроводжувати Береніс на бал. Його золоті погони виблискували, плащ на червоній шовковій підкладці майорів за плечима, кортик дзвенів на боці, юне обличчя, увінчане високим морським кашкетом, сяяло красою та свіжістю. Словом, лейтенант Брексмар здавався втіленням усеперемагаючої молодості.

Обставини складалися явно не на користь Ковпервуда. Раптом він гостро відчув свій вік поруч із манливою чарівністю юності, до того ж овіяною таким романтичним ореолом, і відчув себе зайвим. Френк жорстоко страждав у цю мить.

Береніс була чарівна в хмарі газових оборок і воланів. Сидячи в сусідній кімнаті й удаючи, що переглядає газети, Ковпервуд спостерігав у відчинені двері за нею і лейтенантом Брексмаром, і разів зо два навіть зітхнув потай. Та чи вдасться йому, навіть йому, при всьому його розумі та винахідливості, зашкодити природному перебігу подій? Чи зуміє він привернути до себе серце такої юної дівчини? Брексмар був молодий, гарний, мав чудові манери...

Того вечора, збираючись на бал, Береніс була надзвичайно весела. Життя так і било в ній ключем, в очах дівчини світилися мрії та надії. Френк поспішив попрощатися, пославшись на невідкладні справи, і поїхав. Але не справи були в нього на умі, коли, повернувшись до готелю, він занурився в роздуми. Чоловік пересічний, потрапивши в настільки делікатне становище, скоріше за все змирився б перед силою обставин і, перебуваючи під впливом таких високих, але старомодних мотивів, як лицарство, самопожертва тощо, поступився б дорогою молодості, втішаючись свідомістю виконаного обов’язку.

Але Ковпервуд не дивився на речі з таких високоморальних та альтруїстичних позицій. «Мої бажання — насамперед» — було його гаслом. Він не мав наміру складати зброю, поки залишалася хоча б найменша надія на успіх. Часом чоловік відчував, що між ним і Береніс виникало щось — ледь вловимі натяки на можливість зближення. І це вселяло в нього впевненість, що він їй не такий уже й чужий.

Однак новою небезпекою, що виникла в особі лейтенанта Брексмара, не слід було нехтувати. Френк переконався в цьому після розмови з пані Картер. Якщо Береніс і не захоплювалася Брексмаром, то сам Брексмар шаленів від неї.

— Не встиг він виїхати, як почав бомбардувати доньку листами, — розповідала пані Картер. — Мені здається, він належить до такого типу чоловіків, проти котрих не може встояти жодна жінка.

— Дуже щасливий тип, — процідив Ковпервуд крізь зуби.

Пані Картер аж палала бажанням порадитися зі своїм покровителем. У Брексмара — прекрасне майбутнє і чудові зв’язки. Після смерті батька він успадкує величезні статки. А ну як її луїсвільські грішки випливуть назовні, що тоді? Чи не краще швидше видати Береніс заміж, поки не сталося якоїсь біди?

— Питання серйозне, — сказав Френк спокійно. — А ви впевнені, що вона кохає цього молодика?

— Ну, не знаю... сказати важко, але ж любов часто приходить пізніше. Береніс — не з тих, хто легко втрачає голову. Вона для цього — занадто розсудлива. Також вона розуміє, що їй потрібно влаштувати свою долю, а пан Брексмар — бездоганна партія. Я знайома з його родичами — Кліффорд-Портерами.

Ковпервуд насупив брови. Це просто нестерпно — стільки неспокою, стільки тривог через якесь дівча! Він відчував, що має будь-що заволодіти нею, хоча б для цього довелося її скомпрометувати. Він скоріше готовий був зганьбити дівчину, ніж поступитися іншому. Обставини, проте, позбавили Френка від реалізації такого похмурого задуму.

Перенесемося в залу ресторану в одному з великих нью-йоркських готелів. Час — північ. Ковпервуд запросив пані Картер, Береніс і лейтенанта Брексмара