Євгеній Шульженко - Гра почалась 1. Племʼя, Євгеній Шульженко

Хлопець зареготав, а Устим хотів кинутись на хулігана та Аніта не пустила його.

Ти збожеволів? – Аніта шептала Устиму в вухо, - Він навмисно намагається тебе вивести з себе. Заспокойся! Може твоя ватажок буде не проти, - хуліган подивився на Аліну лукаво, - якщо ми зараз один на один вирішимо цю проблему?

Ватажок втомлено глянула на Аніту та Устима. Було видно, що розвідник хоч зараз кинеться на нахабного хлопця. Та Аніта махала голово в сторони, не погоджуючись з такою пропозицією.

Я не знаю як тебе звати, - мовила Аліна, - але нам вже треба йти. Відійдіть в сторону, або ми самі вас посунемо. Ніяких бійок ми влаштовувати не будемо, це якийсь дитячий садочок.

Та вмить веселий вигляд хулігана змінився гнівним виразом обличчя. Він схопив Аліну за шию, розвернув до натовпу та закричав:

Я точно впевнений, що хтось з вас займався боротьбою та дивився розважальні передачі, - він відходив з ватажком подалі від дітей, - де ви могли бачити, як правильним захватом можна зламати шию. Я можу вам продемонструвати це з вашим ватажком.

Діти племені Вітрів хотіли ринутись на Пацанів, але побоялись, що хлопець не шуткує. Навколо настала тиша, та потім Вільні Пацани почали реготати. Вони вишукувались за своїм ватажком, який і тримав Аліну. Дівчина перелякано стояла, не рухаючись, оскільки і поставити проти нього нічого не могла. Вона як мінімум була менше в два рази від хулігана.

Устим вийшов вперед та скинув рюкзак. Аніта хотіла зупинити його, але хлопець ніжно, але впевнено відсторонив її.

Ти хотів битись один на один? – спитав Устим, - То б’ємось? - і дістав палицю, приготувався до бою. Я вже передумав, - хмикнув ватажок Пацанів, - поки ви тут грались в телячі ніжності, мені набридла ця ідея А що ж ти тоді від нас хочеш? - з натовпу вийшла Мілана та подивилась на хулігана 

Аліша вискочила перед дівчиною, стала дугою та зашипіла. Вона теж була готова кинутись на злочинця.

Мені потрібно знати куди ви йдете такою гурбою, - крикнув хуліган доволі впевненим та власним голосом. - Чи є там їжа? Чи є там тепло? Я більш ніж впевнений, що ви не пішли б на звичайну прогулянку. А тобі воно нащо? – засміялась Мілана, незважаючи на напругу навколо, - Ми тебе не будемо брати з собою. Та я й сам дійду, - відповів хлопець, - місця всім вистачить? Треба ділитись, батьки не вчили? Навряд хтось з нашого племені захоче з тобою та твоїми хуліганами щось ділити, - мовила Мілана, піднімаючи плечі та розводячи руки, - відпусти Аліну та ми вас не будемо чіпати. Заплющимо очі. Я своє слово тримаю. Вона ватажок, але моє рішення не відхилить.

Ватажок Вільних Пацанів засміявся, повернувся до своїх воїнів, хитнув головою. Всі відхватили сміх та почали показувати на Мілану пальцем. Та як тільки головний хуліган розвернувся та подивився на натовп, в останніх рядах великий кремезний хлопець підняв дівчинку та поставив собі на плечі, руками вхопившись за її стегна. Відбулось все неймовірно швидко, та наче час сповільнився.

Дівчинка зняла шапку, звільнивши дві косички, швидко зняла куртку та скинула вниз. Мороз був страшенний, але зимова куртка сповільнювала рухи. Ніхто навіть не встиг розвернутись та подивитись що ж відбувається. В руках у дівчини були два металеві шарики, які зазвичай використовували для медитації. Вона розвернула корпус та неймовірно швидко витягнула руку, відпускаючи шар в сторону головного хулігана. Снаряд наче куля просвистів над головами дітей, навіть чути було той свист. Шар влетів в лоб хлопця, він відпустив Аліну та полетів спиною на землю.

Аліна миттєво піддалась вперед, та Мілана з Анітою схопили її та потягли в натовп, під повний захист. Вільні Пацани оточили свого ватажка та почали смикати за руки та голову. Та той лежав без тями, на лобі була величезна синя гуля.  Шар все ж металевий, струс мозку там точно забезпечений. А можливо хлопець вже заснув тим самим сном, з якого вже не прокинутись в найближчий час.

Хай славиться Її Величність Імператриця, - крикнула Люда, що стояла на плечах у кремезного командира Імператорської Школи, - Ура!!!

Ніхто не підтримав цього верещання, але кожна дитина племені Вітрів все ж була вдячна цій дивній Люді, яка в свій час правила Імперією. Удар був точним, зброя страшною, наслідки на обличчя. Та, на щастя, вона не промазала, хоча ще секунду і так би лежала Аліна.

Ти здуріла? – крикнула ватажок племені Вітрів, просунувшись до Люди та Саші. - Ти могла попасти в мене! Мені було б достатньо «Дякую», - всміхнулась Її Величність, вдягаючи куртку, - але я впевнена в своїх силах. Я завжди точно била, Саша не дасть збрехати. Я так розважалась, коли ми публічно карали слуг за непокору.

Аліна тільки й змогла, що рота відкрити від здивування. Кремезний командир покачав головою в знак згоди з Імператрицею. Вона дійсно так розважалась. Та зараз, мить назад, Аліна могла лежати без тями або заснувши міцно та надовго.

Ви нащо тут були поставлені? – крикнула ватажок на двох охоронців, що розгублено дивились на Аліну,. - Для того щоб полонені не розпускали руки, - Аліна пішла назад, але розвернувшись, подивилась на Люду та мовила, - Дякую!