Данило Туптало - Житія Святих - Червень, Данило Туптало

б сподобив мене страждати за себе Той, який за мене волею незліченно страждав». Тоді сказав до неї Селін: «О безсоромна і всілякого безчестя достойна, знаю, що пишаєшся красою своєю і через те не маєш собі за сором безчестя, але похвалою вважаєш для себе оголеній на видовищі стояти». Відповіла свята: «Знає Христос мій, що до нинішнього дня не бачила я обличчя чоловічого, ані мого лиця ніхто зі світських людей не бачив. Нині ж, у твої потрапивши руки, чи буду безсоромна? Ти сам безсоромний, оголюючи перед усіма дівоче тіло. Скажи ж мені, о безумний судде, хто коли з борців, які на видовищі олімпійському змагаються, вбраний в одяг на боротьбу виходить? Хіба не голий бореться, допоки переможе противника? Тому і я, тут на боротьбу зі супротивними вийшовши, ран же і вогню тілу моєму сподіваючись, як можу, в одяг одягнена, таке підняти? Хіба не наге тіло прийме рани? Тому нага на подвиг виходжу, аби перемогти батька твого сатану, не зважаючи на муки». Сказав Селін до слуг: «Тому що жінка та сама хоче мук, вогню і ран не боїться, як же каже, розтягніть її на чотири боки і вогонь під нею запаліть, чотири ж мужі залізом по хребті її нехай б'ють». І зразу слуги так мучити її почали. І били святу довго, і витекло багато крови з тіла її. Аби вогонь під нею не загас, лили на нього кати олію, більше полум'я піднімаючи, щоб сильніше мученицю обпалював. Так мучили святу довгий час. Усі люди кричали до суддів, кажучи: «Пожалій, добрий судде, пожалій юну дівчину!» Але той не слухав прохання народного, люто ранити її велів. Тоді, ледве вгамувавшись від гніву, звелів перестати мучити і, думаючи, що вона мертва, за вогнем кинути.

Томаїда ж, бачачи такі люті муки святої Февронії, знемогла духом і тілом, впала на землю при ногах Єреї. Підняла голос Єрея. «Горе мені!» — заголосила. — «Горе мені, Февроніє, сестро моя, горе мені, учителько моя, що більше не почую учення твого, не лише тебе втратила, а й Томаїду, ось і вона через тебе помирає». Коли так Єрея голосила, почула голос її Февронія, що на землі лежала, і попросила тих, що поблизу стояли, аби водою скропили лице зімлілої Томаїди. І зробили те вони, й отямилася Томаїда, і змогла стати на ноги свої. Суддя ж, бачивши, що Февронія жива, сказав до неї: «Що скажеш, Февроніє? Яким тобі видається перший подвиг страждання?» Відповіла свята мучениця: «На першому подвизі бачив ти мене непереможною, що на муки, мені накладені, не зважала». Селін же мовив до слуг: «Повісьте її на катувальному дереві, і залізними гребенями обдирайте боки їй, і вогнем обпалюйте рани, поки кості її не спаляться». І зразу кати наказане їм творили. Мучена ж Февронія свята, очі до неба піднісши, казала: «Прийди, Господи, на допомогу мені, і не зневаж мене, раби своєї, у годину цю». Це мовивши, замовкла. Обдирали й обпалювали її вогнем сильно. Багато глядачів на таке катування не могли дивитися, пішли з видовища. Инші ж кричали до судді, аби пожалів юну і ні в чому не винну дівчину. І звелів суддя слугам зупинитися. Висіла ж свята на катівні, почав її ігемон питати, але вона не відповідала. Звелів зняти її з катувального дерева і до кола, у землю запханого, прив'язати. Тоді сказав: «Тому що погана ця жінка відповідати мені не хоче, відріжте язик її і у вогонь вкиньте». Мучениця ж, те почувши, зразу язик свій з рота висунула і дала знак катові, щоб відрізав. Коли ж слуга, що мучив, торкнувся язика її, щоб відрізати, закричали люди, богами заклинаючи суддю, просячи, аби не робив цього. І впросили суддю, не велів відрізати язика, а замість нього звелів вирвати їй зуби. І зразу один зі слуг, що катували, взяв залізо, почав зуби її по одному виривати й кидати їх на землю. Коли ж викоренив сімнадцять зубів, звелів суддя перестати. Крові ж багато з уст текло, і знемогла свята тілом від лютого болю. Прикликали лікаря, аби хоч мале лікування здійснив, кровотечу зупинив. Почав тоді Селін знову питати її, кажучи: «Принаймні нині, о Февроніє, покорися суду і визнай богів». Відповіла свята: «Анатема тобі, проклятий, що в беззаконні зістарівся, слуго диявольський. Чи ти хочеш перепону зробити на шляху моєму і не даєш мені перейти швидко до Христа, Жениха мого? Поспіши швидше з тлінного цього тіла забрати мене, бо любий мій Христос чекає на мене». Сказав Селін: «Всіляко мечем і вогнем нищитиму тіло твоє, бачу-бо, що ще безсоромно пишаєшся юністю своєю. Але жодної не буде тобі з цього користи, бо та твоя гордість ще більше принесе зла і важчих мук тобі».

Свята ж мучениця з великого болю не могла йому багато відповідати — мовчанням же своїм на більший гнів зрушувала ката. І звелів Селін відрізати її дівочі груди. Люди ж кричали, просячи суддю, аби не велів цього. Він же розгнівався на слугу, що катував, сказав: «Чого зволікаєш, препоганий і богів наших вороже? Чого не чиниш швидко того, що наказане тобі?» Той же взяв лезо, почав мучениці справа груди обрізати. Вона ж звела очі до неба, голосно крикнула, кажучи: «Господи, Боже мій! Бачиш, яку кривду мені чинять, прийми в руки свої душу мою». Те мовивши, замовкла і вже більше нічого не говорила. Коли ж відрізали їй груди і на землю кинули, звелів суддя принести вогонь і рани ті від відрізаних грудей обпалювати. Ще ж і утробу її звелів палити довгий час, і горіли нутрощі її. Багато з людей, не мігши дивитися на таке катування, ішли з видовища й голосно проклинали Диоклитіяна і богів його. Тоді Томаїда та Єрея послали рабиню до монастиря, аби сповістити Врієні все, що було. Врієна ж, чувши те, радости й веселости сповнилася і зі сльозами скликнула до Бога, кажучи: «Господи Ісусе Христе, прийди на допомогу рабі Твоїй Февронії!» Тоді кинула себе на землю, плачучи й голосячи: «Де ти нині, Февроніє? Де, донько моя солодка? Де, рабо Христова? Де ти, красо чернечого чину?» Тоді, вставши й руки до неба піднісши, мовила: «Господи, зглянься на смиренну рабу Твою Февронію і помогти їй поспіши, дай, щоб бачили її очі мої, як у катуванні помирає і в лику святих мучеників опиняється».

На видовищі ж нечестивий кат Селін звелів мученицю від кола, до якого була прив'язана, відв'язати. І