Джо Хілл - Пожежник

Нік розвернувся, безтурботно, наче уві сні. Здійняв праву руку. З його долоні повалив фонтан іскор. Вони круговертю здіймалися до неба — тисяча розпечених дрібних зірочок, які вилітали з його руки, тільки замість того, щоб злітаючи згасати, як годиться справжнім іскринам, ставали все більші та яскравіші. Піднімаючись, вони злилися у зграю палаючих горобців, де кожен був завбільшки з м’ячик для гольфу. Сотні вогненних пташок. І всі разом вони пірнули донизу.

Зграя налетіла на «Гамві», опустившись на нього зливою миготливих червоних вогників, коли він був ще за п’ятдесят футів від хлопця. Шквал вогненних дротиків з клацанням таранив лобове скло, яке піддалося й тріснуло; за якусь мить чоловіки на передніх сидіннях перетворилися на верескливі фігурки, охоплені полум’ям; під натиском рою колеса стали кружалами з вогню; під барабанними ударами птахів коробка з боєприпасами спалахнула, а тоді з деренчанням вибухнула розсипом яскравих білих феєрверків.

«Гамві» вильнув вліво, дорогою зачепивши Ніка правим краєм автомобільного крила, відкинувши його вбік. «Гамві» продовжував рух, далі відхиляючись лівіше. Пасажирським боком авто в’їхало у напівзакопану білу каменюку. Передні колеса «гаммера» підскочили, і він перевернувся назад, з оглушливим тріском вдарившись об землю. Назовні, осяявши нічну темряву, вивалився охоплений полум’ям мрець — водій.

Еллі знову і знову гукала Ніка на ім’я. Вона не могла поворухнутися. Заклякла на місці. Дівчинка спробувала кинутися до брата, але Пожежник сильніше притис її до себе рукою.

— Бен дістанеться до нього, Бен... — заговорив Джон, ще якусь мить притискаючи Еллі, поки дівчина не вивернулася з-під його руки й не чкурнула до брата.

Втім, Бен усе ж кинувся першим. Він стрімко шкандибав попереду неї, подолавши вже дві третини шляху до хлопця. В одній руці він тримав пістолет і наосліп палив у бік «фрейтлайнера». Куля влучила у плуг, викресавши блакитні іскри. Бен припав на одне коліно, взяв задимленого малого на руки, а тоді перекинув через плече. Знову стрільнув, лише раз, а тоді кинувся шкутильгати назад, цього разу не так рвучко.

Позаду снігоочисного плуга стояли люди, використовуючи його як прикриття. Пітьму осяяли спалахи дул. Затріщали гвинтівки. Бен спіткнувся, збиваючись зі шляху, тоді рушив далі. Куди саме поцілила перша куля, Гарпер розгледіти не могла. Друга ж влучила у праве плече, з силою шарпнувши чоловіка. Здавалося, він от-от поточиться на землю чи впустить Ніка. Аж ні. Бен утримав рівновагу і побіг далі, таким собі втомленим підтюпцем, наче саме добігав до фінішу у стомливому забігу спекотної днини. Третя куля начисто знесла йому верх голови. Гарпер не могла стримати думки про хвилю, яка пінно розбивається об скелястий берег. Череп чоловіка луснув, бризнувши червоною піною: волосся, уламки кісток і мозок розлетілися у темряву.

Однак він і далі біг, крок за кроком переставляючи ноги, а коли зрештою впав навколішки, до нього саме добігла Еллі з широко розпростертими руками. Бен майже ніжно передав їй Ніка, неквапом умощуючи їй на руки, так, наче йому зовсім не знесло шматок черепа. Перш ніж Бен повалився обличчям уперед, Гарпер встигла розгледіти передсмертний вираз на його обличчі. Їй здалося, що він усміхався.

— Тікайте! — пронизливо закричала Керол. — Тікайте до церкви! Усі тікайте!

Вона знову вилізла на кам’яну лаву і стояла, широко розвівши руки у сяйві фар, яке било їй у спину. Кулі свистіли і вгризались у гранітні брили довкола неї. На якусь мить Гарпер навіть здалося, що поділ халата Керол смикнувся, так, ніби щось її шарпнуло. Але в неї не влучила жодна куля. Над почорнілим каменем, на якому вона стояла, здіймався дим. Жінка виглядала наче жива ілюстрація Старого Заповіту, — божевільна пророчиця, що у тяжку розпачливу годину ночі закликала Господа змилуватися й опустити на землю Свій праведний гнів.

Таборяни кинулися бігти. У паніці вони продиралися до сходів, усі сто сімдесят душ, горлаючи і штовхаючись. По Емілі Вотерман, яка ще й досі не могла підвестися з землі, потопталося з півдюжини людей. Останньою, хто на неї наступив, була Шейла Дакворт, колишня асистентка дантиста, яка стала ногою Емілі на потилицю. Обличчя дівчинки загрузло в багнюці, від чого бідолашна одинадцятирічна і задихнулася. На той момент шия в неї вже була зламана, і повернути обличчя по ковток повітря вона не могла.

Гарпер роззиралася, шукаючи Рене, і помітила її біля дальнього рогу церкви. Поряд з жінкою був Ґілберт, який тягнув її за руку. У каплицю вони не збиралися, натомість прямували кудись за будівлю, оминаючи її. Очі в Рене були на мокрому місці, сповнені страху й благання. Виглядало все так, наче вона хотіла залишитися, але Ґіл тягнув її за собою далі. Гарпер подумки благала: «Йди, ну ж бо, йди». Те відчуття, коли Рене зникла з очей, нагадало Гарпер глибокий ковток чистого, свіжого повітря. З Джоном туди годі було дістатися — він ледве стояв на ногах, — та Рене й Ґілу це вдалося, вони могли тікати далі пагорбом до дерев. Може, дістануться до байдарки й повеслують до Дона Льюїстона, якщо він ще десь там, чекає на них. Вона сподівалася, що так і буде. Що вони тікатимуть, не озираючись.

Майкл вибрався з-під вівтаря, тягнучись взяти Керол за руки. Але вона не звернула на нього жодної уваги. Жінка стояла й кричала до своєї пастви, закликала всіх тікати, а коли він схопив її за зап’ястя, посмиком вивільнила їх. Майкл обхопив її за талію і потягнув геть з лави. А тоді розвернувся і побіг з нею так само, як ще кілька секунд тому біг Бен з Ніком. Він прямував до каплиці. Більшість таборян уже заштовхалися досередини через червоні двері.

— Вперед, — сказав Пожежник. — До церкви.

Ноги у Джона підкосились, але Гарпер допомогла йому втримати рівновагу.

— Ні, — запротестувала жінка. — Це пастка...

— Це укриття, хутчіш.

Нутрощі стягнулися тугим вузлом, неначе їх здавило сталевою скобою. Від сильного болю в животі аж дух перехопило. У паніці вона подумала, що це воно, що через увесь стрес почалися передчасні пологи на місяць раніше.

Але Гарпер притлумила цю думку і рушила, спотикаючись, до каплиці. Пожежник переставляв ноги, імітуючи ходу, але, правду кажучи, жінка тягла його на собі. Поряд виринула Еллі, тримаючи на руках Ніка. Кров цівкою збігала з її підборіддя, однак губи розійшлися у хижому вишкірі.

Вони збігли сходами разом: Еллі з Ніком, Гарпер з Пожежником, а Майкл — тягнучи Керол. І тільки-но вони встигли піднятися, як сходи почали розриватися на друзки: кулі, вгризаючись у деревину, наповнювали нічне повітря приємним ароматом свіжої тирси.

«Шеві інтимідейтор» — на пасажирських дверцятах виднілася охоплена язиками полум’я