Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

систем, екрани спокійно світилися. Наомі підлетіла

до одного з них і вхопилася рукою за спинку крісла, щоб

найменший доторк до екрана не відштовхнув її назад.

— Зроблю тут, що можу, — сказала вона. — А ви можете

перевірити місток.

Мовчанка повисла тягарем. Наомі додала з притиском:

— Зі мною нічого не станеться.

— Гаразд, Наомі. Я знаю, що з тобою... Я... Ходімо, Міллере.

Міллер залетів на місток слідом за капітаном. На екрани

виводилася стандартна процедура діагностики підсистем —

навіть Міллер її впізнав. Приміщення — більше, ніж Міллер

уявляв — вміщувало п’ять терміналів; крісла-колиски перед

ними були адаптовані до чужих тіл. Голден пристібнувся

в одному з крісел. Міллер повільно облетів палубу. Тут ніщо не

порушувало звичного ладу — жодної крові, поламаних меблів чи

подертої обшивки. Що б там не трапилось, але бійка відбувалася

внизу, біля реактора. Він поки не знав, який із цього висновок.

Сів за термінал, що за нормальних обставин був би станцією

моніторингу внутрішньої безпеки, й перемкнувся на приватний

канал із Голденом.

— Щось конкретне шукаєш?

— Брифінги. Доповіді, — лаконічно відгукнувся Голден. —

Будь-що важливе. Ти?

— Спробую отримати доступ до камер спостереження.

— Щоби знайти?..

— Те, що знайшла Джулі.

Система цього термінала не передбачала авторизації для

доступу до камер із нижніх рівнів. Утім, Міллерові все одно

знадобилося пів години, аби зорієнтуватись у структурі

інтерфейсу і запитів. Далі все було просто. Він знайшов за

часовою позначкою в журналі записи того дня, коли зник

«Скопулі». Камера над шлюзом показала команду цього

корабля — переважно поясани. Їх заводили всередину люди

в обладунках і з опущеними заборолами. Цікаво — чи не

навмисно вони приховували обличчя? Якщо так, то майже

напевно вони планували залишити екіпажників «Скопулі»

живими. Або побоювалися спротиву. Полонені зі «Скопулі» не

мали на собі скафандрів чи броні. Дехто навіть не мав уніформи.

На Джулі уніформа була.

Спостерігати її в русі виявилося незвично. Міллер тільки зараз

із подивом усвідомив, що не бачив відеозаписів із Джулі. На

Церері він мав доступ тільки до статичних фото. І от вона перед

його очима: летить у невагомості поруч із новообраними

співвітчизниками, волосся зібране ззаду, щоб не спадало на очі, зуби зціплені. Поряд із товаришами по команді та людьми

в обладунках вона здавалася дуже маленькою. Маленька

дівчинка-багатійка, яка відкинула спадок і статус заради

упослідженого Поясу. Дівчинка, котра дозволила матері

продати «Смугача» — улюблений корабель, аби лише не

поступатися перед емоційним шантажем. Вона рухалася трохи

інакше, ніж та її версія, що Міллер вибудував у своїй уяві, —

розпрямляла спину, заводячи плечі назад; за звичкою

торкалася підлоги пальцями ніг, навіть за нульової гравітації, —

але загалом образ збігався. Міллер радше допасовував нові

деталі, а не переуявляв її заново.

Охоронці щось безгучно сказали (термінал виводив звуки

у вакуум), і команда «Скопулі» обурилася. Зрештою, повагавшись, капітан почав знімати зі себе уніформу. Вони

роздягали полонених. Міллер похитав головою.

— Кепський план.

— Що? — запитав Голден.

— Нічого. Вибач.

Джулі не рухалася. Один із охоронців підплив до неї, обперся

ногами на стінки. До Джулі, яка пережила зґвалтування, — чи, може, щось настільки ж жахливе. Яка тренувалася джю-джюцу, аби почуватися в безпеці. Можливо, її повважали надто

скромною. Можливо, остерігалися зброї, захованої під одягом.

Що б там не було, охоронці наполягали. Один її штовхнув —

а вона щосили смикнула його руку. Міллер зіщулився, побачивши, як лікоть розвернувся не в той бік. Але також

усміхнувся.

«Молодець, дівчинко! Задай їм бісової прочуханки».

І вона задала. Майже на сорок секунд шлюзовий відсік

перетворився на бойовище. Спробували приєднатися навіть

дехто з настрашених товаришів по «Скопулі». Але Джулі не

помітила широкоплечого охоронця, котрий підкрався до неї зі